Про автора. Народилася 9 липня 1982 р. Львів’янка, за фахом міжнародник-політолог, випускник ЛНУ ім. І.Франка. Працює у сфері Public Relations, також займається перекладами англійської та шведської мов. Пише вірші та прозу з дитинства, друкується у літресурсах в Інтернеті. Захоплення: сучасне мистецтво, альтернативна музика, психологія, подорожі.

 

 

 

 Не кривдь

Не кривдь -

вже напилася тої кривди досхочу,

навзрид

виводить арію пітьма, а я мовчу,

ятрить

глибини давніх ран твій сумнів; не ущух

цей ритм -

неначе в диво-бубни б’є старий віщун,

зітри

зі щік стійкі, як татуаж, сліди плачу,

а грим

розтікся весь, і я пригашую свічу…

ці три,

твої три слова - в упряж сну - і полечу…

 

Не кривдь,

якщо прийняв мене у серце і відчув

 

 

 

 

 

* * *

Морок б’є крилом у скло віконне,
Підганяє миті, ніби коней,
Лунко-дзвінко цокають підківки
Галопують Бурки, скачуть Сивки,
Автострада гриву розвіває;
Змерзла, загортаюсь у слова я…
Світляки – нічна одвічна варта -
Запитали – а чого ти варта,
В чім ота твоя таємна сила?
На стилет перетворився стилос…
Поки же говірка їх бриніла,
Я стояла, як цариця Нілу,
Горда, наче прима із Ла Скала, -
їх на шпильки вміло натикала…

 

 

 

 

 

Мовчи

 

У шкаралупі тихо і безпечно,
і грілкою пашить самообман,
і довгожданий обіймає плечі -
удався зростом і в розмові ґречний.
Нарешті ви удвох. А ти сама,

в обличчя ніби в’їлась одинокість,
лягли поверху гримом почуття
невдало. До ладу і до пуття
ти лицедієш. Та ятрить неспокій…
Розгублене та боязке дитя,

мовчи про те, як велетні безлиці
у світ, який обіцює спочин
і бульбашками мильними іскриться,
мов на ходулях, на залізних спицях
несуться, невідомість несучи…

Кричи…

 

 

 

Аутодафе

 

ковтками життєвої сили з коханого вуст

впиватись, долоні в долоні охоче вкладати,

і сиплячи дзвінкоголосі зізнання-дукати,

трощити мовчанку, що тіло скувала, мов лати, –

і так приросла, що роками із нею живу…

 

вночі просто неба, при світлі очей ліхтарів,

лице боязливо сховати у комір кошлатий,

що пахне тобою, - і рвучко рішучою стати,

поношені згадки роздерши у шмаття строкате,

спалити під жарти і свисти на заднім дворі

 

не вірити в те, що сподівана сталася смерть,

допоки їх попіл, неначе жага, не схолоне,

допоки з обличчя зрадливо не скрапне солоне,

зібратись – і біль цей зібрати у висохлих гронах,

наповнити урну – й тобою наповнитись вщерть

Король і кат

 

На шиї зашморг. Ще один ривок –

І шовкозмій у горло увіп’ється.

Не дивина. Amor – трагічна п’єса,

І кат любовно смикне за шнурок…

 

Сьогодні кат, а вчора, мій королю,

Ти в роті танув, наче карамель,

Ясá під ноги кинутих знамен

Так надила мене своєю грою,

 

І зоряний у вічі сипав пил...

Підступно підгиналися коліна.

Мій опір став м’який, як мокра глина,

Король із нього, що хотів, ліпив

 

Хто знав, що зверху цей вінець монарший

Покриє пурпуровий капюшон?

Останній відлік зойкнув і пішов,

Уже лунають урочисті марші

 

Геть маску, кате! Свій зайнявши трон,

Готовий до присяги суверена,

Стратег лукавий жде і недаремно,

Що я зроблю сама фатальний крок...

 

Назавжди свого короля втрачати,

Чи радо привітати в ньому ката?

 

Страшніший вибір, аніж страта -

Любові чи свободи втрата...

 

 

 

 

Казка про Ніч

 

У ліс - де ховають гриби капелюшки яскраві,

і зирить сердито із гілки насуплений сич,

і шкіриться вовк імовірно поживній потраві,

ступаю, киваючи всій неприхильній ораві,

все глибше - бо в гості запрошує подруга-Ніч…

 

Свій острах в кулак - і у хащі глибоко порину,

допоки не спиняться ноги у місці отім,

де праліс голубить її клишоногу хатину.

Зустріне ґаздиня мене близь похилого тину,

від радості скрикне й потягне по-дружньому в дім.

 

Присяду за стіл, і кобіта почне оповідки.

Від щирих зізнань у полоні старого вина -

мурашки по спині, і навіть подекуди бридко

від пакостей всіх – та кому ще про біди і бідки

свої розкажу?... То ж доп’ю її сповідь до дна.

 

Кинджал і отруту між складками чорного крепу

готує веронським коханцям підступна давно,

лаштує Трістану й Ізольді чергову халепу,

і ревнощі вбивчі вселяє в Отелло-причепу,

краде кольори у героїв німого кіно,

 

Лауру - красуню Петрарки – недугою губить,

лоскоче розлуки пером Пенелопу у снах,

розбурхує полум’я, мідні розжарює труби,

гидливо стуливши свої неціловані губи,

 овва! - дику вдачу і водам дарує вона…

 

І регіт скажений її обізветься раптово -

урветься тендітна вервечка пташиних пісень,

лиш ухнуть, під стріху забившись, пробуджені сови…

-Чому ти закоханим капостиш знову і знову?

-Та ж заздрю.

Сама ж безнадійно

закохана

в День…

 

 

 

 

Експромт (молитва)

 

Побережи мене від скверни,
від зла і скверни захисти,
і відхили колючи терни,
куди змією стежка зверне,
мені б до півночі дійти

притримай звіра серед люті
і жовч у зорях загаси,
відкрий чиїсь сліди забуті
у пасмах інею і ртуті –
і так від безвісті спаси

візьми від мене милосердно
рубці від пальців і меча
і ще суєтність безперервну –

побережи мене від скверни,
та щоб ніхто не помічав…