Те, що в дитячій літературі можна надибати чимало «перлів», я знала давно. Але от із відображенням у ній окремих соціально-політичних моментів із підтекстом глибокого міжнародного конфлікту зіштовхнулась якось вперше. Купила для занять із сином сюжетні картки. Українських не знайшла – довелося підтримати товаровиробника північного сусіда (О. В. Закревская. Развивайся, малыш! Сюжетные картинки по развитию речи. Москва, изд-во «Гном и Д», 2007).

Там і знайшла ці милі картинки. Далі пояснюю для тих, хто не здогадався...

Ліворуч – хлопчик у викличному реглані з написом «USA» з очевидними антропологічними ознаками того, що в роду у хлопчика були негри. Хлопчик ПОГАНИЙ – він смикає дівчаток за коси, відбирає у них іграшки (від чого дівчинка на картинці перебуває, як кажуть самі росіяни, «в тіхом ужасє») і смітить де попало лушпинням від апельсинів.

Праворуч – хлопчик типової слов’янської зовнішності (чимось віддалено нагадує Валодєньку Путіна в дитинстві), скромно одягнений (можу навіть припустити, що тато у нього працює на заводі, а мама – медсестра у поліклініці). Хлопчик ХОРОШИЙ. Він катає дівчаток на конячці, ділиться з ними яблуками і смиренно прибирає те, що накидав ненависний негроїд.

Приблизно такий розклад, як я розумію, і подається підростаючому поколінню. І висновок напрошується самий по собі: остерігайтеся, мовляв, дітки, цих америкосів, а то понаїдуть тут, усе наше повідбирають, дівок наших попсують, та й усю країну позасирають – а нам потім прибирати!

І тепер я собі думаю: чи то й справді росіяни без образу ворога просто жити не можуть, чи це мені вже бозна-що ввижається?.. Хоча цікаво було би побачити, що на подібних картинках робив би хлопчик у майці «Дякую тобі, Боже, що я не москаль!»?

Ксенія Вовк