У понеділок 25 лютого на могилі Лесі Українки на столичному Байковому кладовищі поети влаштували меморіальні читання ”Теперішні вірші для вічно живих”. Того дня виповнилося 137 років від дня народження поетеси. Сергій Пантюк, Світлана Поваляєва, Анатолій Дністровий, Борис Гуменюк і Роман Скиба читали свої вірші біля її нагробка.

— Чомусь вважається, що сучасні поети плюють на класиків. А ми цією акцією хотіли показати, що поважаємо їх, — пояснює організатор акції Сергій Пантюк, 42 роки. — Просто нині творимо іншу поезію і нам не потрібно нав’язувати образів і моделей, що були колись. Мало прийти більше авторів, — зауважує. — Але не всі змогли приїхати. Особисто ми нікого не запрошували. Вивісили в Інтернеті повідомлення про захід, поети самі дзвонили мені і зголошувалися до участі.

— За годину сюди прийдуть зі Спілки письменників. Ми хотіли провести наш перфоменс раніше, щоби не долучатися до того, що робитиме Спілка, — ділиться Борис Гуменюк, 42 роки. — Вони тут литимуть сльози і записуватимуть поетесу то до націоналістів, то до марксистів, — показує напис на пам’ятнику. — Це цитата з однієї з тогочасних газет, у якій Лесю Українку називають відданим борцем за пролетаризм.

Першим читає вірш Анатолій Дністровий, потім — Борис Гуменюк. Світлана Поваляєва, 32 роки, декламує поезію зі своєї останньої книжки ”Лярви. Небо кухня мертвих”. Довго не може знайти в ній потрібні рядки.

— Відкрий на будь-якій сторінці і читай те, на що там натрапиш, — радить їй Анатолій Дністровий, 32 роки.

— Ага, відкрию, а там суцільні матюки. Незручно буде перед Українкою. Треба щось пристойне вибрати.

Акція триває хвилин 20. Потім поети ще деякий час стоять біля могили, курять, розмовляють про своє.

— Ці Гобчуки-Коробчуки підвели, — говорить Сергій Пантюк про молодих поетів Богдана-Олега Горобчука та Павла Коробчука. — Обіцяли приїхати, а в останній момент дзвонять, кажуть, мовляв, не знають, як дістатися на Байкове, не встигають нібито і все таке. Морозяться просто.

— ”Зазвєзділі”, — коментує Світлана Поваляєва.

— Та ні, просто, це ж треба піднятися, згаяти час, приїхати. Ліньки їм. Пообіцяли врешті, що під’їдуть за годину. Але нас тут уже не буде. Нехай самі віддуваються.

Після вшанування пам’яті Лесі Українки письменники йдуть гуляти цвинтарем.

— Зайдемо в гості до інших геніїв, — пропонує Борис Гуменюк. — Вони будуть раді.

Анатолій Дністровий не йде. Він має їхати на зйомки телепрограми.

— Увечері зустрінемося й поп’ємо пива, — каже Гуменюкові.

Той погоджується.

— Були вчора з Борисом у Ржищеві, це за 60 кілометрів від Києва, — веде далі Анатолій. — Хочу там землю купувати, їздили дивитися, що є. Наробили купу фоток, там же такі краєвиди! З Іван-гори в гарну погоду видно і Київ, і Переяслав, панорама шикарна.

Лєра ЛАУДА,

«Газета по-українськи».

Фото Наталі ЧУБЕНКО