І. ДМБ – 08

 Фанатам культового кінофільму «ДМБ» присвячується

 

Невідомо кому прийшла в голову ця ідея, але Самому вона сподобалася. А чому би й ні?! Два в одному флаконі: одним масштабним заходом 23 лютого відзначаються дві славні дати – колишній День Радянської Армії і Військово-Морського флоту та День Народження Самі Знаєте Кого.

Суть ідеї, як все геніальне, була проста до абсурду. Полягала вона втому, аби на кілька днів чи тиждень призвати чоловічу частину вищого керівництва країни в армію. Але не в просту, не в сучасну українську, ні тим більше у якусь натовську, а – в радянську, ту саму нєсокрішімую і лєгєндарную з усіма її принадами як от: кирзові чоботи, онучі, перлова каша, дідівщина, політзаняття, наряди по кухні, одне слово, все, крім війни в Афганістані. Для цього Бурятінові було дано розпорядження десь під Києвом облаштувати військове містечко в стилі 70-х років минулого століття, а в самому Києві – аналогічний призовний пункт. Все має бути, як у незабутній СА, причому офіцер лише один – капітан Самі Знаєте Хто, всі решта – рядові, сержанти і прапорщики, поділ на яких, а також на «дідів» і салабонів (вони ж «духи») буде здійснюватися за жеребом, – по прибутті в частину всі новобранці тягнутимуть фантики з кашкета пана капітана, а далі кожен гратиме ту роль, яку йому піднесла доля. А хто буде сачкувати, того пан капітан візьме на олівець, і коли закінчиться свято, все йому пригадає.

Невдовзі члени уряду, секретаріату Самого, найвищі чиновники столичної мерії та нардепи ближнього кола отримали повістки з приписом без зволікань з’явитися туди-то й туди для прохождєнія дєйствітєльной воінской служби в рядах СА і ВМФ.

Прибули і, як водиться, відразу ж почали пити. З’явився старий генерал з вусами Будьонного та двома трилітровими слоїками самогонки в авосьці і вигукнув:

– Внучкі, пуля – дура, штик – молодєц!

– Ладно тєбє, дєд Гєрасім, – кинув новобранець Луца, – лучшє угості.

Пригостилися. Потім ще і ще.

Наступного дня новобранців розбили на трійки і прапорщики (справжні совєтські відставники) повезли їх к мєсту прохождєнія служби.

В одну трійку потрапили Луца, Космос і Порох. Поїхали спочатку трамваєм, потім метром, далі автобусом. А коли виїхали за місто, прапорщик Перваков заговорив про якийсь циркуль, що треба купити панові капітану.

– Я тут знаю офігенні циркулі продаються, – сказав Луца, при цьому відібрав гроші у Космоса і повів товариство у поблизьку шашличну. Сіли пити, при чому Порох лише їв (олів’є), а Космос думав і поки-що мовчав.

Коли прибули в частину прапорщик Перваков виступив перд ними з промовою:

– Бойци! Ето вам нє ето! Нада понімать глубіну нашіх глубін!

Після цього передав їх панові капітану.

За жеребом усім трьом випало бути «духами» або салагами. Сержант-дємбєль Барлога, хитро мружачись, підійшов до них, дав кожному по стусану в бебехи, особливо дошкульно гепнув Пороха і сказав:

– Вєшайтєсь, салагі!

– А почєму вєшатса, товаріщ сержант, – наївно запитав Луца, – ми вєдь прішлі Родіну защіщіать, а нє?..

– А потому, дух, што тяготи і лішєнія воїнской служби, – дещо загадково відповів Барлога.

– Товаріщ дємбєль, – жалісливо проскімлив голодний Порох, – а нам єсть дадуть?

– Нєт, товаріщ, дух, ето армія, – сказав Барлога. – Пошлі за мной!

Він повів новобранців в лазню, де вони після миття отримали хебе ( хлопчатобумажное обмундирование), кирзові чоботи і онучі.

Потім прапорщик Юра Павлєнков вишикував увесь особовий склад частини на плацу для слухання вітального слова пана капітана. Була дванадцята година дня. Солдати, сержанти, прапорщики, дєди, дємбєля, салаги, духи – усі стояли в строю і чекали на пана капітана.

– Ех, закурити б, – шепнув дух П. Н. Зеник сусідові по шерензі Сєні Кролікову.

– Мені по фігу, – процідив дєд Кроліков, – я не курю.

– Ей ви там, – вигукнув прапорщик Юра Павлєнков, – разгаворчікі в строю. Хто в наряд по кухнє давно нє ходіл?

Дух Зеник злякано замовк, а дєд Кроліков боляче наступив йому на ногу, мовляв, дивись мені, допиздишся, салага.

Стояли, чекали на пана капітана. Почало сутеніти. Засвітились електричні ліхтарі. Та все-таки пан капітан прийшов. Його супроводжували два прапорщики – Слава Кирюха і Старий Ємєля.

– Любі друзі! – почав свою промову пан капітан, підсмикуючи рукави шинелі. – Тойсь я хочу сказать, товаріщі бойци! – До товаріщєй бойцов доносилися уривки виступу, бо пан капітан говорив з перепадами настрою. – Мєждународноє положєніє нашєй страни…імпєріалістічєскіє хіщнікі… агрєсівний блок НАТО… торжество лєнінскіх ідей… політбюро цека капеесес і лічно творіщ Лєонід Ільїч Брєжнєв … крєпіть обороноспособность… дадім отпор захватчікам… вставай страна агромная… тобто, вставай, хто живий, в кого думка… думи мої думи… про що це ми… ага… поховайте та вставайте… вставай проклятьєм заклєймьонний… клейма нєгдє ставіть… ставіть рєальниє цєлі… но… наша ціль – євроатлантична інтеграція… ну да… наша ціль – комунізм… комуністи всі в минулому… слава сучасним героям України… слава героям Крут, Сталінграда і Майдану… бандити сидітимуть в тюрмах… а хто не буде чесно служити нації, тойсь Родінє… расстрєляю… сгною в дісбатє… сачкі…лєнтяї… дізєртіри… ізмєннікі… врагі народа… слава вам… слава Україні… слава Господу Богу!

… Через кілька днів служби частиною пройшла страшна чутка, що до них їде чотиризірковий генерал із самого Пентагона, перевдягнутий у форму маршала Радянського Союзу. Пан капітан дав наказ всіх, включно з дідами, кинути на прибирання території. Духам Луці, Космосу і Пороху та дємбєлю Сєні Кролікову було наказано мастити вапном посірілий сніг вздовж головної алеї, що вела від капепе до казарми. Салаги мастили сніг, а Сєня дивився на них і відверто нудьгував. До нього підійшов теж дєд Саша Длінний, розповів анекдот про пана капітана, потім закурив страшенно дефіцитну цигарку Marllboro. Коли він викинув неймовірно марнотратно величезний недопалок на дорогу, на нього кинулися два курящі духи – Луца і Космос.

Останній виявився фортуннішим, він чоботом гримнув товариша в коліно і заволодів бичком.

– Так, – втрутився у конфлікт дєд Сєня Кроліков, – шо не поділили, салаги?

– Він мене йобнув у коліно, – радісно заложив Луца Космоса, – воно болить мене ще з гражданки.

– А ти віддай йому, – наказав Сєня, – пиздани його в писок і по яйцях.

Луца не довго думаючи так і зробив. Космос скрутився, але мальборовського бичка з рук не випустив.

Згодом коли вони відпочивали після злиденного для духів (бо діди пішли наперед і зібрали м’ясо з казанів) обіду дух Порох набрався сміливості і запитав дємбєля Кролікова:

– Товаріщ дєд, а вопщє чотиризвьоздочний гєнєрал на свєтє сущєствуєт?

– Ти сусліка відіш? – відповів питанням на питання Сєня.

– Нєт.

– І я нє нє віжу. А он єсть.

 

ІІ. ЖІНОЧА СВОБОДА СЛАВІКА ШУСТРОГО

Довільний переказ популярної передачі

 

 Ведучий.Итак мы начинаем передачу «Свобода слова» где… ну это вы знаете. Сегодня у нас не совсем обычный формат. Этот выпуск посвящен так называемому Международному женскому дню 8 Марта. И я объявляю тему сегодняшней передачи, она необычна и языком Верки Сердючки звучит так: Всяка мущина – сволоч. (Бурхливі, що переходять в овації, аплодисменти в студії.). Кроме єтого обязан сделать три объявления: во-первых, как вы уже догадались, нашу аудиторию составляют исключительно женщины, кроме меня, ведущего Славика Шустрого, естественно, а во-вторых, наших сегодняшних гостей я по поводу великого праздника не взирая на их высокий социальный статус с их любезного согласия буду называть просто девушки, во-третьих, в конце передачи мы приготовили для кого-то приятный, а для кого-то не очень, это как уже выйдет, сюрприз. (Аплодисменти в студії.) Итак, встречайте, девушек Юлю, Наташу, Раю, Инну, Аню, Лилю и тьотю Веру. Мы приглашали также девувшку Валю, но она отказалась, что можна понять, учитывая некие факторы матримониального характера. Я приглашаю к главному микрофону девушку Юлю.

Юля. Дорогі мої! Сподіваюсь, гасло, винесене в назву теми нашої сьогоднішньої передачі ні в кого з присутніх у цій студії та й поза її межами не викликає сумнівів. Тому, що, любі мої, всяка мущина таки сволоч! Особливо коли ця мущина займається політикою. Але є винятки…

Наташа (кричить з місця). Да есть, конечно, исключения, но одиночные!

Юля (продовжує, ігноруючи репліку колежанки). Так от, є, звичайно, винятки і навіть не такі вже поодинокі. Наприклад, в уряді та у фракції «Воїни світла» є мущини не сволочі.

Аня. Дозвольте, Славік. (Славік дозволяє) Якщо в когось є сумніви щодо актуальності нашої сьогоднішньої теми, то я хочу запросити на допомогу авторитет сучасної української літератури (гул розчарування серед публіки). Цитую з книжки однієї популярної київської письменниці: « Світ, у якому ми живемо, побудували чоловіки. Вони побудували його для себе не рахуючись з жінками, встановили у ньому свої закони, розв’язали війни, побудували апарати пригноблення й придушення. А жінки змушені жити за негуманними законами, які їм нав’язали чоловіки.» Або ще: «Мужики – це лихо. Мужики – це горе. Самотнє життя не мед, але це надійний прихисток від підбитих очей і абортів.» І як висновок: «Хай згинуть усі чоловіки, для яких домашній борщ і домашні пироги є цінністю! Зварити їх живцем у казанку з домашнім борщем! Топити їх в компоті, як сліпих кошенят!»

Інна. Хто ця прониклива автор? І де можна знайти її книжки?

Аня. Я вам потім скажу. Не хочу, аби мене звинуватили у несанкціонованій рекламі.

Інна. Тоді я відповім теж цитатою, дозвольте, Славік. (Славік дозволяє) «Чудіщє обло, озорно, огромно,стозьовно і лаяй» – так колись перший російський революціонер Радіщев сказав про самодержавіє, тепер ми так скажемо про весь чоловічий контингент (аплодисменти).

Тьотя Вєра. Інночко, не треба аж так радикально, скажемо так, це гірша частина чоловічого контингенту. Але в цілому я з вами згідна.

Юля. В цілому я теж можу підтримати дефініцію Радищева у редакції колеги Інни, але із застереженням, що є винятки.

Інна. Дозвольте я про винятки. Вони, чоловіки, лише на початку виглядають не такі, як весь згаданий контингент. А потім, через кілька років подружнього життя, дивишся, вибачте за надмірне цитування, але це дуже точно: « нечто брюзжащее, газетой шуршащее на мягком диване живет» (бурливі аплодисменти).

Ліля. Дозвольте про винятки, Славіку (Славік не проти). Я колись вважала, що існує такий мужчина, заради якого можна й на самоспалення піти, але останнім часом мене все більше й більше охоплюють сумніви. Невже я помилялася?

Інна. Да, милочка, вы ошибались, при том в главном – он не какой не мессия, он такая же сволочь, как все!

Рая. Я пропойную припинити цю безплідну дискусію і перейти до діла. З метою зміцнення обороноздатності і забезпечення національної безпеки України треба скликати такий собі форум «Жіноче обличчя України» під гаслами: «Мужики перевелись!», «Світ належить жінкам!» та «Жінка – це мати!», на якому слід засудити чоловічий шовінізм, зокрема у владі й політиці і створити координаційну раду для вироблення нормативних актів щодо забезпечення тендерної рівності у всіх сегментах суспільно-політичного життя країни (поодинокі оплески).

Ведучий. Я хочу, милые девушки, задать вам всем один вопрос, на который надеюсь получить честные ответы. У каждой из вас должны быть свои авторитеты в той сфере деятельности, которой вы занимаетесь.

Юля. У мене немає жодних авторитетів, я сама собі авторитет і авторитет для моїх послідовників, а їх, мушу бути нескромною, мільйони і мільйони, Славік.

Ведучий. Ну а ваш шеф, если смотреть с точки зрения формальной иерархии. Кто он?

Юля. Випадкова людина на цьому місці. Слабкий, керований і безвольний чоловік. Мущина, одне слово.

Ведучий. Девушки, кто ещо может сказать подобное о своїм пусть формальном вожаке? Инна?

Інна.Если честно, я могу согласится с колегой Юлией.

Ведучий. Наташа?

Наташа. У меня нет авторитетов, по крайній мере в этой стране. А в целом согласна.

Ведучий. Как остальные, тоже согласны?

Всі решта дівчат після нетривалого вагання згідливо кивають головами.

Ведучий. А сейчас обещанный сюрприз. Я приглашаю в студию известных всей стране, да миру также людей. А вас девушки попрошу повторить все, что вы только-что сказали о своих формальных авторитетах. Прошу!

В студію входять три Віктори: Віктор Андрійович, Віктор Федорович і Віктор Степанович.

Ведучий. Ану-ка, девушки!

Німа сцена.