Так можна переспівати відому пісню для Віри Спірякіної, самобутньої художниці з м.Дунаївці Хмельницької області. А унікальність її картин у тому, що переважну більшість з них створено із пташиного пір’я. Повірити, що ці дивовижні пейзажі, натюрморти та сюжетні замальовки не містять жодного мазка фарби, справді важко. Для цього треба побачити їх на власні очі. Здавалося би, звичні для кожного українця речі – зимові сільські краєвиди, захід сонця, буяння літніх квітів, осінній відліт птахів… Але коли усе це викладено лише за допомогою звичайних пір’їн, залишається тільки затамувати подих. Любов, як відомо, буває різною. І кожен проявляє її по-різному. Хтось пише вірші, хтось проливає кров, хтось продукує маніфести… А Віра Петрівна день у день, схилившись над своєю кропіткою роботою, ретельно сортує пір’їни, розкладаючи їх за розмірами та кольорами, щоби ними зобразити те, що любить, що звикла бачити навколо від дня свого народження, але не перестала вважати прекрасним. І саме ця, закладена десь глибинно в генах майже інтуїтивна любов, як на мене, і створює великих геніїв. А геніїв, як відомо, краще видно здалеку. От і милують око картини української художниці Віри Спірякіної у приватних колекціях Росії, Польщі, Франції, Німеччині, Ізраїлю, Італії тощо. А Україна – що? Україна любить пишатися своїми геніями, особливо коли на батьківщині вже не залишається жодного його твору.  

Ксенія Вовк