Слем-історія України нарощує свої оберти, і за останній рік, окрім грандіозних турнірів за участі письменників різних країн, що проводились на Львівському форумі видавців та на «Харківській барикаді», відбулося і кілька менших, але не менш цікавих і гарячих «поетично-активних» змагань – приміром, в Хмельницькому та Чернівцях.

Було би дивно, якби Київ не намагався і цього разу перетягати ковдру в свій бік: так мусило статися, і 12 квітня відбувся максимально пропіарений слем-спаринг «Україна-Білорусь» за участю як ветеранів слем-руху, так і нових облич.

З українського боку слем-честь нашої активізованої поезії захищали послідовно Олег Коцарев, Світлана Поваляєва, Сергій Пантюк, Лора (Львів), Павло Коробчук та тренер команди – Дмитро Лазуткін. Кожен проявив себе як умів, але цього разу Коцарев та Поваляєва, певно, обрали непідйомно складні для слем-розуміння тексти – результатом чого стали не надто переконливі, порівняно з білоруськими – простими і активними – колегами результати. Сергій Пантюк буквально порубав публіку пришвидшеним виконанням своїх досить давніх хітів, Лора зі Львова щиро порадувала сильною, хоч і дещо «лазуткізованою» поезією, а Коробчук та сам Лазуткін виступили просто на «відмінно», за що і отримали найвищі результати, Павло ж отримав і взагалі максимум балів по всім номінаціям. Що стосується білорусів, то їх слем дещо відмінний від нашого – там майже немає місця верлібрам, мовна гра присутня макисмум – у вигляді каламбурів, що особливо помітно у Хадановіча, «складні» поети – Рижко та Прилуцкій – також, попри силу і метафоричність своєї поезії, отримали дещо нижчі результати. Натомість вибухові Вера Бурлак, Віктар Жыбуль, Марыя Мартысевыч та Андрэй Хадановіч – кожен своїм виступом – принесли досить переконливу перемогу білоруській команді на чужій території – з розривом у 9 балів (тоді як сукупний результати кожної з команд наближався до 300).

Але, як у подібних випадках кажуть – переміг слем, радість слему, дух слему і щастя слему. Ведучий дійства Артем Полєжака смішив аудиторію своїми кавеенівськими штучками, на загороджений скотчем ринг постійно проривалися підвеселені фанати, протягуючи з собою пляшки з запальною рідиною, і напоюючи нею виступаючих, слем-бійці викладалися на всі сто, пітніли, репетували, казилися, доходили до екстазу, і доводили до нього ж аудиторію. І що з того що слем переміг поезію? Ні, декого це може хвилювати в суто світоглядному аспекті, але якщо говорити про тут-і-тепер – то слем значно більше пасує до активного і жорсткого життя мегаполісів і країн, а воно тепер – саме таке. Хто не згоден – можна буде посперечатися після наступного слему, а він – неодмінно відбудеться, будьте певні.

Б.-О. Горобчук

Фоторепортаж Віктора Крука