Надя Сель. Вік любиш – не налюбишся (поствалентинівські настрої)

Всього лиш тиждень (місяць? два місяці?) тому по часі велика частина населення була занурена в псевдо передсвяткову метушню, спрямовану на купування всіляких романтичних штучок та влаштування ліричних вечерь і зізнань. Так, саме псевдо святкову. Бо то є псевдосято – день Святого Валентина.  Для європейців ні, а для нас так. Махрове і прийшле, не наше. Любити треба щоденно, а не згадувати про почуття лише 14.02. Втім, мова не про те.

Вік любиш – не налюбишся, як то охрестили свій новий, він же третій по рахунку, альбом «Божичі», почерпнувши фразеологему з глибини етнічної мудрості.

Плита народних пісень про любов мала місце бути презентованою 13 лютого в книгарні - кав’ярні «Бабуїн». Простір закладу було звільнено для гуляння та спілкування. До співів, перед початком виступу гурту можна було насолоджуватись історіями про любовні походеньки наших дідусів та бабусь, що лунали у записі та були зібрані божичами у етнографічних мандрівках лівими берегами нашої Вкраїни. Неповторну чарівність дійству додавали тістечка в кошиках, яблука, наливка та узвар, якими частували дівоньки в народних строях.  Потім, звісно, виконували пісні з альбому, розповідаючи, звідки котра і де була записана. Апофеозом всього були танці, до яких учасники залучили і лінькуватих акул пера, що відсиджувались за наливочкою. Танцювати вчили гречаники, польку, краков’як, справжній український вальс з Вінниччини та ойру. Народ отримав кіпу емоцій, забарвлених кольорами вишиванки та намист, адже слова з пісень штибу «ходили в кабак – курили табак» актуальні й тепер.

Вражає вокал жіночої частини ансамблю, такий справжній, істинно народний, як ото памятаете співи хору дівчат у мультику дитинства, де дружили пес і вовк з його легендарним «шасспою».

Альбом включає в себе композиції, що були зіграні на гармоні «вєнці» виготовленій в 1910-1290 рр та відреставрованій.

За «фірмовий стиль» музичної плити відповідала молода українська мисткиня Катерина Касьяненко, тому диск вийшов такий фольково-стильний, що його приємно взяти до рук та похизуватись перед іноземцями, мовляв от ми які насправді. Адже, на жаль, у нас часто народні речі представлені заюзаними штампами та шароварщиною, совковою, відірваною від часових реалій.

Те, що існують та розвиваються такі гурти, як «Божичі» є безумовним позитивом, вони сприяють популяризації наших віковічних традицій. Коли хочете, роблять їх модними та актуальними, хоча то дещо некоректно звучить на рахунок віковічних, проте факт.