Ірина Шинкарук: «Я не зірка, я планета, яка хоче дарувати життя»

Нарешті настав час, коли українці почали цікавитися українським. Тому вже не можна сказати, що Ірина Шинкарук за кордоном популярніша, ніж удома… Бо сама Ірина Шинкарук – це вся Україна в одній людині. Причому в хорошій…

Так, вона хороша. По-справжньому. Якби мас-медіа її лаяли, це привертало б увагу. Але вже багато років її просто нема за що лаяти. Тому дешева популярність, вирощена на скандалах, їй не загрожує. У неї популярність дорога.

 

Ірино, ти звикла, що всі хоч краєм вуха, та чули про тебе. А якби отак з’явилася перед тобою людина, яка сном-духом не відає про твоє існування і запитала: «Хто ти, Ірино Шинкарук?»...

Співачка, яка вміє співати. Можливо, часом і на сцені, і в житті надто відверта. Це якщо говорити як про людину. А якщо говорити про те, що було раніше, різні досягнення, то це величезний архів (десять папок), який можна передивлятися... На сцену вийшла ще у дитинстві. Тато, на той час досить відомий і активно діючий бард, років з 3-4 брав мене з собою на концерти. З семи років я вже почала співати, а в 10 почалася моя кар’єра – я виграла перший конкурс місцевого значення. Року з 91-го хтось мене почув, побачив, і почалися якісь ворушіння навколо мене.

Я надзвичайно працьовита, але водночас напрочуд лінива, і мене треба підштовхувати до якихось моментів. Якщо вже я щось почала, то вмру, кістьми ляжу, але зроблю. Хоча мене можна обламати. Якщо я загорілася чимось, проте момент невдалий абощо, то можу перегоріти. Проте якщо хтось мене підтримає у тих ідеях, які ще жевріють, то я так само можу і розгорітися. Скажімо, коли ми випустили новий альбом і водночас мою поетичну збірку, я страшенно хотіла робити презентацію. Я бігала, шукала, трясла, але ж зі спонсорами складно працювати, і я дитина творча, мені говорити про якісь гроші, якісь організації – жах просто! А мій саунд-продюсер дуже спокійно до того всього ставився: «А навіщо це все? Вого невчасно, зараз всіх хвилюють якісь політичні моменти,» – хоча це було ще влітку. Я кажу: «Ну розумієш, ми зробили – я вважаю – хороші речі. Треба про них заявити!»  – «Я тобі взагалі допопмагати не буду...», а я все одно кручусь...Врешті-решт я його вже запалила, і буквально за кілька днів усе вийшло.

Отже, він – голос розуму, а ти – голос серця?

Ми час від часу міняємось. Він така людина... Це був його рік (він Мавпа за гороскопом), він може насправді побути мавпою, і тоді це вже навіть не голос серця, а голос якихось таких емоцій... Він колишній рокер – хоча ні, рокери колишніми не бувають, він рокер у душі. Якщо ти пам’ятаєш рок-клуби 90-х, то це були суперзірки, група називалася «Перон», а Олександр Потьомкін був лідером цього гурту.

Як ти назвеш напрямок, в якому наразі працюєш?

(Зітхає) Зараз це звичайна попса з домішком якихось позивів до року, оскільки я все-таки співпрацюю з рок-музикантами... Я починала з пісень дуже серйозних, заснованих на дохристиянських традиціях – такі собі варіації на тему язичництва, досить багато співала акапельно... Я хочу видати цілий акапельний альбом, ми вже пісень 10 записали, але потім поговорили з моєю хрещеною матір’ю Ніною Матвієнко – ми з нею радимося, співаємо часом – і вона каже: «Знаєш, я вже майже перестала акапельно співати, мені вже хочеться ще щось таке зробити, щоб вийшло щось незвичайне.» – «А що саме?» – «Ну не знаю... Саш, зроби таке аранжування, щоб я зі стільчика злетіла!»

Можливо, буде конгломерат акапельних пісень в обробці такій... жорсткій. Матеріал є, я почала його робити, Потьомкін каже: «Ну, це знову неформат усіх неформатів!» А я страшенно не люблю слово «формат», бо це таке прокрустове ложе...

Хто тобі допомагає з репертуаром? Як правило, це або чоловіки, або татусі...

Ну, з татусем я починала, працювала дуже довго, і був досить складний момент, коли відбувся розрив...

На ґрунті чого?

На ґрунті того, що ми переросли одне одного в творчому тандемі. Йому потрібно було займатися далі своєю сольною кар’єрою, і мені слід було відійти від батька, щоб рухатися далі і розвиватися. Для того, щоб самій змінюватися, потрібно змінювати коло тих, хто з тобою працює – аранжувальників, поетів, композиторів... То був тяжкий період і для нього, і для мене. Навіть зараз під час прем’єри якоїсь моєї пісні він може просто вийти з залу, щоб першу реакцію йому хтось інший сказав. А коли вже скажуть: «Слухай, класно!», він: «То це ж моя дочка!»

Отже, перестав тобі допомагати тато, і хто його змінив?

Я два роки робила щось сама, шукала якісь пісні, намагалася... В принципі я знала, з ким хочу працювати, але не могла на фінансовому плані. Не могла сказати: залишай свою групу, бо не мала змоги платити зарплату... Минуло два роки, і так склалося, що ми познайомилися з Олександром Потьомкіним. На початку 97-го ми приїхали писати альбом, записали 9 пісень. Це був перший звукорежисер, який мене записував – і батько вийшов зі студії. Потім він сказав: «Знаєш, мені нема що додати». Він настільки вживається в цю роботу, він пише разом з нами, а не просто сидить і крутить незрозуміло що. І після того що б я з ким не робила – я завжди порівнювала з тим, що робив Сашко. І так сталося – у 2002 році ми почали працювати разом. І на нашому рахунку альбом.

А на чиєму рахунку квартира, в якій ти живеш?

О-о-о... Я виграла фестиваль «Ялта-97», одержала премію (правда, потім з’ясувалося, що у нас із премії нічогенький податок знімають), але це був початок. Потім у 99-му фестиваль був – втім, за цей час я ще кілька фестивалів виграла: фестиваль «Мелодія» у Львові, потім був конкурс імені Івасюка, і за два тижні після конкурсу я поїхала до Сполучених Штатів...

...«косити капусту»...

Так, заробляти гроші на квартиру. Заробили трохи з батьком, повернулися – і бачиш, це мій здобуток, зароблений кров’ю і потом.

То тут усе зроблено твоїми руками?

Звичайно, але не тільки моїми, батьки мені допомагали – і грошима частково, й ідеями: де замовляти... Так, ці меблі, я сама вигадувала щось, малювала, писала... З мамою і з братом.

Ви робили великий ремонт? Стіни ламала?

Та просто тут були три балкони. Ми зробили кілька закапелків таких цікавих...

Звичайно, спочатку одержали всі необхідні дозволи. Але якби ми самі ламали стіни, це було б довго й нудно. На щастя, у той день, на який планувалася стіноламальна акція, у двір приїхала машина, яка довбає асфальт. Ми їх попросили допомогти – і за п’ять хвилин усе було скінчено!

Але, маючи таку затишну квартиру, ти нечасто буваєш вдома, оскільки, як і всі артисти, ведеш кочовий спосіб життя.

Аякже! Коли під час навчання у мене була сесія і я нікуди не могла поїхати, відмовлялася від якихось концертів... було відчуття, що я задихаюся, мені перекрили повітря, все!

На 25 років я собі купила авто. Я його вибирала, либонь, років три. Щотижня їздила на авторинок, дивилася... Бо в різних поїздках із цими автобусами дуже складно.

За ці кілька місяців, що я її купила, я вже наїздила одинадцять тисяч кілометрів! Я отримую задоволення від того, що сиджу за кермом.

Це ще один прояв твоєї самостійності!

В принципі, якщо говорити про квартиру, то це спільні зусилля всієї родини. Авто ж – моя перша справжня покупка, вистраждана.

Коли я приїхала на машині за день до свого дня народження (а про неї ніхто не знав), тато такий задоволений (а ми з ним страшенно схожі зовні), каже: «От тепер я точно знаю, що ти моя дочка!» Він телефонував потім в одну компанію, з якою ми працюємо, каже: «Петю, ти знаєш, що моя Ірка машину купила?» А той каже: «Знаю, вона в мене гроші позичила...» Він до мене прихордить: «Іро, я тебе прошу, скажи мені: скільки ж ти позичила, якщо ти вже у Петра позичала?!» Я кажу: «Це не ваша справа. Мені потрібна машина, я тоді стаю мобільнішою, більше встигатиму».

А як ти ведеш домашнє господарство?

З перемінним успіхом: часом веду, а часом не веду... Я живу з братом. В принципі, дорослий чоловік, 21 рік. Якщо потрібно, він може виручити у будь-якій ситуації, але якщо є настрій, я щось готую. В мене немає когось, хто б приходив, прибирав тощо. Іноді приїжджає мама – і починається: давайте тут таке зробимо, а там таке. А мені вже не до того зараз, я пишу щось, але... ну добре, давайте зробимо.

Отже, побут тебе не дістає і творити не заважає.

Та в мене ще не такі великі території, щоб він мене особливо діставав. Хоча іноді як почну генеральне прибирання – тільки ховайся! Але постійно – ні...

А які у тебе стосунки з сусідами?

Нормальні, частково тому, що я багатьох не знаю.

Але вони ж тебе знають? Знають, що ти насправді зірка...

Я колись подивилася у словник, що таке зірка, і з’ясувала, що «зірка – це велике скупчення газів, яке загоряється саме собою». Мене якось запитали: «Ти зірка?» Я кажу: «Та ні, я не зірка, я планета, яка просто хоче дарувати життя». У мене були навіть такі ситуації... Сусідка – тьотя Ліда, така доросла жінка, ще як тільки я вселилася, ремонт не зробила, спала на одному матраці... о, тоді у квартирі були тільки телевізор, магнітофон, відеомагнітофон, телефон, матрац і фортепіано – все, навіть журнальний столик я позичала у сусідів.

Предмет першої необхідності – фортепіано...

Тиак! Хоча я сама на ньому майже не граю... Але його залишили попередні мешканці. Я швидше голосом щось там собі видумую. Я не замахуюсь на те, що сказати, що граю на якомусь інструменті. Щось там бринькаю...

Отже, про сусідку. Ми влітку працювали з таким режисером Василем Вовкуном, він робив шоу «Золоті ворота тисячоліть», і в блоці «Язичництво» я брала участь: якісь репертиції, я з ранку до ночі сиділа на цій виставі, прибігаю, а вона вже слухає, чи не їде ліфт: «Ой, доця, ти ж там, напевне, і їсти собі не встигнеш приготувати!» – «Та ні, тьоть Лід, все нормально...» – «Одну секундочку!» І вже несе тарілку з картоплею, помідоркою, якоюсь котлеткою... І тоді я зрозуміла: така в мене гарна сусідка, що що б не сталося – не пропаду.

Розкажи детальніше про новий альбом. Хто над ним чаклував...

Чаклували ми над ним два роки.

Як Майкл Джексон...

Хотілося зробити зовсім новий репертуар, по-новому мене представити. Я ж раніше співала серйозні пісні, вмирала постійно на сцені – то від імені дружини, яка втратила чоловіка, то від імені матері... І я зрозуміла, що я вже 10 років на сцені. Але ж я вийшла зовсім манюнькою, а мене сприймають як таку зрілу жінку років під сорок – через репертуар, тим більше що я люблю внизу співати. І я зрозуміла: треба робити якісь веселі пісні. Ми вирішили, як каже Поплавський, «викликати шок і повне несприйняття»...

Шок був. І у батька, і у мами, і у людей, які сприймали мене певним чином... Але я зламала якісь стереотипи. Стало зрозуміло, що я можу бути різною. І пожартувати, походити на голові, і в той же час виказати себе як драматичну актрису. Більшість пісень Потьомкін і написав, і аранжував. Ми працювали з такими авторами, як Євгенія Чуприна, – це молода весела дівчина, член Спілок письменників і України, і Росії, любить вигадати різні скандальні штучки.

Скандал якось із тобою не асоціюється...

Зі мною – ні, з нею. От я і вирішила, що «у мене настільки бездоганна репутація, що мене вже давно слід скомпрометувати». Я просто пожартувала. Насправді сама Женя надзвичайно щира, відверта людина, але любить всілякі приколи, а ці приколи всі по-різному сприймають.

Хто підбирає тобі авторів?

Душа, напевне... Серце. Сподобалося – взяла, не сподобалося – відклала. Буває таке, що щось подобається, а відчуваєш: невчасно, не варто ще. Я й сама пробую щось там писати. Є пісня, до якої ми робили аранжування вже разів чотири, і вона мені подобається, але кінцевим результаттом я не задоволена. Відклали... Пройшов якийсь час, знов до неї повертаєшся – ні, щось не те...

Деякі аранжування робив Микола Павлов, є пісня, написана Олександром Войтком – вінницький музикант, сліпий... ні, незрячий, але ця людина бачить душею. Він, до речі, теж лауреат «Червоної рути-93», тільки в номінації «Авторська пісня», а ми з Сашком Пономарьовим розділили тоді першу премію. Познайомилися з Войтком і дружимо вже... Боже, дванадцять років!

Мій друг – і в творчості, і в житті – Олександр Смик, ми з ним написали 5 пісень, у цей альбом одна ввійшла, одна ще в роботі навіть. Ми поїхали до нього, він людина така активна, емоційна, творча, лідер партії зелених у Рівному. Не знаю, чи це треба для інтерв’ю, але нещодавно йому зробили операцію. Він продав хату у Рівному і купив у Кременці, прямо на горі, причому буквально за сто метрів від будинку – П’ятницьке кладовище 16-го ст, козацьке, там поховані кобзарі, і біля могил лежать кам’яні бандури. Містечко невеличке, але там 26 церков. Він нас запрошував поїхати подивитися на його нове обійстя, тим паче що планує зробити там будинок творчості для художників, скульпторів, письменників – місце, на якому приходило б натхнення. Місце дійсно дуже гарне: де не ступи, там історія...

І ми влаштували собі творчу сесію. Біля будинку, на подвір’ї, дуже багато роботи. Я там разом з Потьомкіним (Смику після операції працювати не можна) пахали на вулиці з ранку до ночі. Смикова дуржина Лідія показала нам, що де, і займалася своїм. Потім її питають: «А що, правда, що Шинкарук у вас у гостях була?» – «Правда.» – «І що, правда, що вона на подвір’ї працювала?» – «Правда.» – «То кажуть же, що вона нічого робить не вміє!» – «Людоньки, та вона така сама, як і ви...»

Цей альбом – результат суворого дотримання продюсерського задуму?

Ой, він концептуальний тим, що там надзвичайно різні пісні.. хоча якщо просто слухати, начебто цілісний. Але його потрібно було видати хоча б для того, щоб звільнити місце для нових ідей.

Чому ж ти не завойовуєш телепростір? Чому ми не бачимо дорогих кліпів...

Я б не сказала, що вони в мене дешеві, але їх не так багато.

Чому?

Тому, що вони не дешеві. Ми говоримо про шоу-бізнес, але я там однією ногою тільки стою. Я представник більше культури української, ніж шоу-бізнесу. Шоу-бізнес – це велика частина обгортки, власне шоу і бізнесу. А музика стоїть трошки далі... Не можу сказати, що я не хочу бути в шоу-бізнесі. Але деякі його моменти мене дратують. Той самий формат... Мене обурює, що ми в своїй державі самі собі «не формат»...

Колись так просто гнали в шию – звучав надійний, крепкий мат.

Тепер вам дивляться у вічі і кажуть чемно: «Не формат...»

Але вважається, що якраз ти вмієш гарно подати якісну річ.

Все одно для цього потрібні великі вкладення грошей. А я, як було сказано вище, людина творча, мені потрібен продюсер, людина, яка б уміла продавати, тому що зараз час людей, які вміють продати – якісний, неякісний товар...

Мої пісні – товар якісний. Від привабливої обгортки він тільки виграє, хоча і без обгортки воно смакує не менше. Але продюсери не поспішають пропонувати мені свої послуги: по-перше, в мене 10 років сцени, багато досягнень, багато речей, які створили якийсь стереотип сприйняття мене. По-друге, мені не можна диктувати, зі мною треба співпрацювати, прислухатися до моєї думки. Тому надзвичайно легко взяти людину, яку ніхто не знає, краще не талановиту, зробити щось із неї, заробити гроші, а через 2-3 роки викинути і взяти когось нового. А я на сцені змалку, і що б не трапилося, буду співати, писати щось, як я відчуваю...

Було у мене багато пропозицій...

...сумнівних...

Найперша пропозиція – десь 94-й чи 95-й рік, коли мені пропонували їхати в Москву працювати під крилом Кобзона. Але я подумала: куди я поїду? І що далі?

Мені пропонували різні контракти. Припустимо, 5 років не вихоити заміж, не народжувати дітей – добре, але співати тільки те, що мені скажуть... я не погоджуся. Ніхто мені не буде диктувати, щó треба робити, я завжди маю свою думку, свої відчуття. Хоча якщо мені сподобається ідея, я готова до якихось перевтілень, змін іміджу.

До речі про «не виходити заміж і не народжувати дітей»...

Напевне, ще час мій не прийшо! Немає такого сміливого чоловіка... Адже чоловіки сильних жінок побоюються: з нею ж треба бути ще сильнішим, ніж вона!..

Ти його чекаєш?

Ну, в мене є чоловік, якого я люблю, який любить мене, але одружуватися ми поки що не збираємося.

І давно ви не збираєтеся?

Ще не дуже...

Скільки би ти хотіла мати дітей?

Поки що не дуже уявляю... Мені надзвичайно було комфортно, приємно, що нас у родині було двоє – я і брат... я його мучила трохи, він мене так само, тому я теж хочу двох. Але якщо потім виникне бажання мати третю, четверту дитину, то це теж буде нормально.

Вважаєш, вони не завадять тобі співати?

Та вони співатимуть разом зі мною... Якщо ти хочеш дитину, мрієш, щоб вона народилася, то як вона може заважати? У мене є такий критерій щодо чоловіків, за яких би можна було вийти заміж: якщо я дивлюсь на чоловіка і хочу мати від нього дитину – це той, що треба. А якщо не хотіла б – то нащо він мені здався взагалі!..

 

Розмовляла Атанайя Та