Дан Берест. ЛІТОЧИСЛЕННЯ КИЄВА з 640 року до н.д.

Історія, як науковий виклад минувшої дійсності, ніколи не викладалась достеменно.  Під впливом паную­чої ідеології вона завжди викладалася так чи інакше, в залежності від суспільно-полі­тичної формації будь-якого суспільства. Саме тому історичне минуле кожного народу (нації чи народності) вивчалось і визнавалось за двома принципами: свідчення самого народу та свідчення зокола про цей народ. За цієї умови спробуємо з’ясувати істинну дату заснування міста Києва.

Літочислення Києва було затверджене в Москві наприкінці ХХ століття з єдиною метою: не дати можливості Києву звеличитись своєю історичною спадщиною. У 1982 році було затверджено хибне 1500-річчя Києва, щоби його древність не надто відрізнялася від Москви. Щоправда, офіційна вважається, що дата розбудови Києва визначена за писемною пам’яткою Х-ХІ століття "По­вість минулих літ", що дійшла до нас з літопису ХVІІ ст. за наз­вою «Книга Ипат­цкого монастиря летописец о княжениі", а саме:

"Коли поляни жили особно і володіли родами своїми… – то було між них три брати: одному ім’я Кий, а другому – Щек, а третьому – Хорив… Зробили вони городок і на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом".

Ані дати заснування Києва, ані бодай якоїсь прив’язки до часу чи історичних подій літописець не подає. До того ж, розповідаючи далі про Кия, спершу піддає сумніву його царське (княже) походження, спираючись ніби-то на людські поговори, а потім, буцім-то для звеличення Кия, наводить вигадку про його похід до Візантії – тобто ненав’язливо запроваджує візантійський задум: розповсюдити думку про царювання Кия на Русі за часів якогось візантійського імператора. Читаємо в літописі:

"Говорили, ніби Кий був перевізником через Дніпро... Коли б Кий був перевізником, то не ходив би він до Цесарограда (Костянтинополя). А Кий княжив у роду своєму і ходив до цесаря (імператора). Не знаємо, щоправда, до якого, а тільки про те відаємо, що велику честь, як ото розказують, прийняв він од цесаря, – котрого я не знаю, як не знаю і при котрім він цесарі приходив туди". І тут літописець каже правду: він дійсно не знає. Адже за часів царя Кия жодного візантійського імператора (цесаря) не було, як не було й самої Візантії, яка постала лише у ІV ст. н.д. Звідси й запроваджене літочислення міста Києва – з ІV століття нашої доби. Але чи дійсно це так?

З наведених літописних викладів маємо одне неспростовне свідчення: дата заснування Києва пов’язується з добою правління царя (князя) Кия – правителя Русі. Далі ми з’ясуємо добу правління Кия, а поки що відмітимо: – наша рідна історія засвідчує наявність міста Києва за правління Кия.

Тепер розглянемо найстародавні іноземні свідчення про Києв, що проступають у згадках за древню Україну-Русь. Засновник всесвітньої історії Геродот (грецький історик V ст. до н.д., який подорожував по північному При­чор­но­мор’ї), описав стародавнє місто-фортецю на Ворсклі, що підтверджене сучасними дослідженнями – "грандіозне укріплення площею 40 км². Периметр валів сягав 30 км. За Геродотом, це величезне місто з дерев’я­ни­ми укріпленнями, будинками, храмами називалося Гелоном. Ймовірно, залишками Гелона може бути величезне Більське городище на Ворсклі, розміри якого майже повністю збігаються з описом Геродота... Місто-фор­теця було спалене персами під час війни у 513р. до н.д., про що оповідає Геродот" ("Історії України", В.Баран та інші, Львів, 1998р., с.37). Але місто Гелон (древньослав’янське "Голунь") існувало вже за часи Києва, про що свідчить "Велесова Книга" (переклад Б.Яцен­ка, К,1994, с.85): "Через тисячу літ Києграда одна частина русів йде до Голуні (руськолані), а інша біля Києграда залишається".

Поцікавимося згадками про Києв на початку нашої доби в дохристиянські часи: "Птоломей, живши у другому столітті, викладає, які саме існували сарматські міста по течії ріки Дніпра, котра спершу звалася Бористеном, яко з півночі текуча... Межи іншими містами.., що знаходяться по його ланд­кар­ті на місці при впадінні Десни в Дніпро... згадується Азагориум город, чи може від тамтешніх мешканців названий Загор’є. Господин Татіщев, наслідуючи сьому положенню, з декотрою вірогідністю стверджує, що правий високий берег Дніпра не тільки був обжитий, але мав на собі спрадавна город, іменований Гори, а сарматами також іменований Ківи... Таким чином, Ківи чи Киев древніше по сьому існує, аніж літописці вважають час його заснування" (М.Ф.Бер­линський "Історія міста Києва", К,1991, с.25-26).

Тепер подивимося, як переінакшене заснування Києва візантійською хронікою ІVст. нашої доби? Нагадаємо, що на час написання "Повісті" саме Візантія насаджувала свою ідеологію по усій Європі – тобто запроваджувала християнську релігію. Згідно висновку академіка Б.Рибако­ва, християнський літописець виклав нашу історію у "Повісті минулих літ", «керуючись не дійсним перебігом подій стародавньої Русі, а грецькою "Хронікою" Георгія Амартола». За цією хронікою "в одному з кодексів, що дійшли до нас в рукописі XVIII ст., читаємо: «Бисть заснування Києва в літо од Христа 334»" (М.Брайчевський "Утверждение Христианства на Руси", К,1989, с.17). Тобто для звеличення Візантії, яка першою визнала християнську релігію, зажадали посунути дату розбудови Києва аж поза дату розбудови Костянтинополя, закладеного 20 листопада 326р. на місці древньо-грецького поселення Візантія та проголошеного імперською столицею у 330р. після перемоги Костянтина над Ліцинієм.

Іншими словами, не маючи підстави для звеличення Костянтинополя на порожньому місці, було вирішено підкласти під престол Візантії наймогутніше на той час Царство Русь. Тобто звеличення відбувалось за рахунок приниження Києва, який розбудували наші праотці нібито не самостійно, а буцім з благословення християнського бога, після "провіщання" апостола Андрія. Зауважимо, що науковці розглядають цю християнську байку як "спробу заповнити відсутність історичного надійного підгрунтя вигаданою легендою, створеною ad hoc ("для цієї мети"). Однак сюжет про руську місію Андрія відсутній у Новгородському літописі... Таким чином, коментований епізод – типова церковна легенда, що має не історичний, а суто престижний характер" (М.Брайчевський "Утверждение…", с.11). Однак ця "Костянтинова легенда" справила неабияке враження в тогочасному християнському світі: Другий Вселенський Собор 381р. визнав Костянтинопіль "новим Римом" – рівним старому Риму, а Четвертий Собор 451р. потвердив це рішення.

Зауважимо, що звеличення за рахунок приниження більш величнішого су­сіда чи порівняння з ним було розповсюдженим засобом утвердження свого статусу. Нагадаємо, що й Москва за часів становлення московського пат­ріархату наприкінці ХV ст. проголосила себе новим – третім Римом, тобто звеличувалась саме у такий спосіб.

Зводячи підсумок, виведемо неспростовні факти окремим рядком:

літописи України-Русі пов’язують дату розбудови Києва з полянським князем-царем Києм, а іноземна хроніка підтверджує наявність міста Києва на початку нашої доби (принаймні за часів розбудови Костянтинополя про Київ вже знали). Щодо затвердженої у Москві офіційної дати заснування Ки­єва, то вона не узгоджується ні з рідними літописами, ні з іноземною хронікою, – насправді Києв набагато древніший.

Розгортаючи сувій історії української старосвітщини вглиб тисячоліть, згадаємо датовану ІІ тис. до н.д. всесвітньо визнану індоєвропейську Рігведу, етимологічне коріння якої пов’язане з Україною (окрім староукраїнської мови, що засвідчує історичну спорідненість, всі географічні назви поселень, річок, озер, лісів, гір, тощо наявні в Україні по сьо­год­ні). Недоречно легковажити й цінністю свідчень прадавніх літописів нехристиянського походження, серед яких є суто українські: "Рукопис Войнича" (редакція В.Дов­гича, 1995р.) та "Велесова книга" (переклад староукраїнського тексту Б.Яцен­ка, 1994р.). В обох літописах наявна згадка про Кия, сина Ора, в контексті подій VІІ-VІ століття до н.д. Зокрема "Велесова книга" (далі по тесту "ВК") дає можливість визначити час правління Кия, з яким безпосередньо пов’язується заснування міста Києва, як було зазначено вище.

Тодішнє Царство Русь очолював цар Ор (Орій) зі своїми синами – Києм, Щеком, Хоривом (ВК д.4г). Відтак ле­гендарні брати – Кий, Щек, Хорив – дійсні історичні особи, які звели фортифікаційні укріплення (кремлі) на горах сучасного Києва у VІ столітті до нашої доби!

Дата фортифікації Києва вираховується за Велесовою Книгою: "Од отця Ора до Діра пройшло 1500 літ" (ВК д.6в). А перебування Діра й Аскольда у Києві припадає на 860 рік, згідно "Повісті минулих літ" (аргументи на доказ того, що у "Велесовій Книзі" йдеться про якогось іншого Аскольда, мовляв, їх було декілька, – не суттєві, бо в цьому разі Київ постає ще древнішим). З "Літопису Аскольда" знаємо, що саме він, посівши посаду правителя, запровадив хрещення Русі у 860 році. Аскольдове хрещення Русі підтверд­жено в офіційному видані "Історія України" (с.65): "Після першого Аскольдового хрещення Русі 860р. було створено митрополію. Візантійський патріарх Фотій надіслав у Київ архієпископа Михайла Сірина та шістьох підлеглих йому єпископів".

Не важко відрахувати від 860 року вказані 1500 літ. Відтак, офіційне датування міста Києва має бути щонайменше з 640 року до н.д., а щорічне святкування – остання неділя травня, за введеною традицією. Тобто у 2000 році Києв відзначив своє офіційне 2640-річчя.

Однак навіть ця дата (640 рік до нашої доби) не відображає дійсне заснування міста Києва. Діалектична скарбниця українського народу збе­регла стародавню назву міста – Куява, яка поза сумнівом і є «матір’ю городів руських» (за ім’ям віли Куяви – богині-заступниці Києва). Але визначення істинної, найстародавньої дати розбудови Києва-Куяви ще потребує грунтовного наукового дослідження.

Як зазначалось, легендарні брати – Кий, Щек, Хорив – звели кремлі на Київських горах над Подолом, поклавши початок літочисленню верхньої, нагірної частини Києва. Але нижня частина Києва існувала ще давніше зі своїми святилищами на горах, що нині звуться Хоревиця, Щекавиця та Києвська гора. Це підтверджується археологічними дослідженнями, проведеними на території сучас­ного Києва. Зокрема 1893р. В.Хвойка дослідив древнє поселення на Подолі неподалік Кирилівської церкви, що отримало назву "Кирилівська стоянка" і датується 25000 роком до н.д.

Отже, двадцять сім тисяч років тому на території Києва існувало пер­ше поселення наших пращурів. Відтак маємо всі підстави до висновку:  Київ – найстародавніше місто у світі, не полишене людьми зо дня першопоселення.

Будьмо свідомі, що у 2007 році Київ відзначив своє 2647-річчя.