Чернівці – місто сталості і парадоксів

Вознюк Володимир. Під небесами Чернівців: Поезії. – Чернівці, Книги – ХХІ, 2008. – 176 с.

Блукаючи вулицями рідних Чернівців, мимоволі відчуваєш ту особливу атмосферу, яка панує тут вже протягом багатьох століть. Оригінальні будівлі, затишні сквери, австрійська бруківка та ледь вловимий аромат кави, що наповнює міське повітря духом аристократизму та вишуканості, роблять Чернівці особливими. Кожна з архітектурних пам’яток нашого міста може розповісти свою неповторну історію, яка не залишить байдужими навіть найбільших циніків. У Чернівцях особливе повітря, особливі люди, особливі думки. І небеса у нас особливі. Адже саме під ними щороку народжуються десятки талановитих поетів та письменників, композиторів та співаків.

Теперішнє й минуле Чернівців, історії життя його мешканців займають головне місце у новій поетичній збірці відомого буковинського поета Володимира Вознюка „Під небесами Чернівців”, яка побачила світ у видавництві „Книги – ХХІ”. Слід віддати належне автору за таку оригінальну ідею – створення історії Буковини „у віршах”. Кожен із розділів збірки (а їх всього п’ять) представляє нам Чернівці у різних іпостасях. Це й Чернівці історичні, й Чернівці мистецькі, й Чернівці ліричні, й Чернівці буденні. Разом із автором читачі здійснюють свої приватні „одіссеї” буковинським краєм, насолоджуються свіжим карпатським повітрям, мандрують слідами всесвітньовідомих культурних діячів, доля яких тісно пов’язана з Чернівцями.

У першому циклі збірки, що носить назву „Чернівці – не маленький Париж”, Володимир Вознюк робить невеликий поетичний екскурс у минуле нашого міста, задокументоване у різноманітних письмових пам’ятках: історичних хроніках, листах тощо. Зустрічаємо тут і згадки про походження тих чи інших топонімічних назв (Турецька криниця, Черн, Цецин, Клокічка). Звернення до подібної тематики свідчить про велику обізнаність автора з місцевою історією та неабиякий поетичний талант. Другий цикл – „Місто первоцвітів” – якнайповніше демонструє читачам минуле та сучасне Чернівців у персоналіях. Автор присвячує свої вірші відомим буковинським письменникам, художникам, композиторам і лікарям – Назарію Яремчуку, Володимирові Івасюку, Іванові Миколайчуку, Богданові Мельничуку, Борисові Бунчуку, Мирославові Лазаруку, Анатолієві Добрянському, Орестові Криворучку та ін. Є у цьому циклі й вірші, що викликають у читача щиру посмішку. Це, зокрема, твір, присвячений відомому буковинському історикові Олександрові Масану. Володимир Вознюк створив своєрідну оду для свого друга, в якій відгукується про нього як про невтомного шукача історичної „правди міста”. „Не заховається ніде / ні на землі, ні під землею / історія. Масан знайде / і між осуд, і між єлею”.

Третій цикл „Слід світанку” є одним із найліричніших у збірці. Усі вірші тут написані з використанням техніки звукопису: „Кажеш „кохаю” / коханій. / Кваплять / краплини / конвалій” або „Мовчки молюсь матіолі, /манить містично мене”. Це дозволяє автору витворити особливий поетичний світ, в якому закономірно поєднані пристрасть і меланхолія, мінливість і закоханість. Особливе місце займає тут карпатська природа: „Горда / гірська / голубінь/ грізно / гуртуються / гори” та „Легко літає, леститься / лагідним лісом луна”. Володимир Вознюк вміло маніпулює словами, що дозволяє йому перетворити, здавалося б, звичайні речі на оригінальні поетичні символи.

Вірші наступного циклу – „Твій день” – яскраві зразки урбаністичної поезії. Тут ми зустрічаємося із вечірніми та вранішніми Чернівцями, які однаковою мірою захоплюють читачів. Не оминув автор і такої злободенної проблеми як міський транспорт, де „Тебе, наче кільку у банку, / втискають в салончик машини”. Парадокс у тому, що люди за таку дорогу ще й гроші платять, коли доводиться освоювати „мумії позу”. Найкращим рішенням у такому випадку буде – замкнутися в собі й не слухати, про що говорять оточуючі. Адже ти ризикуєш вийти з маршрутки „уже з її духом”. „З тим духом, що носить / звичайні турботи. / Залежним од світу / лети до роботи”.

Останній цикл збірки „Під небесами Чернівців” має символічну назву – „Із ностальгії”. Він містить вірші, присвячені буковинським емігрантам та їхній нелегкій долі за кордоном. Володимир Вознюк закликає українців ніколи не забувати про своє походження. Слід гордитися тим, що ми живемо в одній із найгарніших країн світу. Але сьогодні, на жаль, разом із грошима українці везуть з-за кордону і „покірність слуги”. А як із „слугами”, чужинцями на власній землі, можна розбудовувати українську державу?! „А наколи й чужі світи побачені, – пише автор, – нехай злітає слава над світами, / що ми із містом Господом позначені / під цими, під святими небесами”.

Лілія Шутяк