Григорій СЕМЕНЧУК. Медіаресурси. Моїх повік.

 

 

 

 

 

 

 

 

Автор про себе. Народився у 1991 році в місті Хмельницькому. Займаюсь організацією мистецьких акцій. Найбільше, що вдалось – шість Хмельницьких поетичних слемів. Співорганізовую ще і хмельницький літгурт «Четверта колія». Маю гурт "The Хлопці". Учасник багатьох мистецьких фестивалів, лауреат місцевих поетичних конкурсів.

 

 

 

 

Медіаресурси. Моїх повік.

 

медіаресурси.

моїх повік

вентилюю твої губи моїми губами

я прокинусь

гляну на світ

і забракне тіла сказати словами

про всі ті невимовні склади

я б до зараз їх не промовив  

ти вже хочеш іти – іди

тільки досить стріляти мені у скроню

я ще буду кілька хвилин у ефірі

звук мого телефону походить на крики

всі ці медіафайли з твоєю участю

назавжди  лишать слід на моїх повіках

 

 

 

***

 

Оленці П.

 

закарпаття звучить твоїм голосом

пломеніє звивається і йде до пуття

вириває із мене волосся яке заплелося

у твоїх руках як моє життя

бережи себе і мене бережи

бо назавтра почнеться злива

небо складене у вітражі

розливає припливи й відпливи

може неба нема може все просто так

сонце чується тілом й зором

перед мною лягла полонина навзнак

бо вона як і ти - неозора

 

***

посаджу тебе на руки

посаджу тебе на алкоголь

слухай у моєму серці перезвуки

це один удар а це пароль

і душі моєї перегілля

балки і яри в печінці

обростають руки євшан-зіллям

очі наче дві криниці

з острахом дивлюсь у твоє тіло

по-складам поскладано твоє ім'я

обомліли

перекотиполем віяло

власне "ми" і власне "я"

але це лише мала дистанція

між твоїм гуцульським і моїм подільським

не виходь на своїй станції

бо у мене є ще пиво, кажуть "львівське"

 

 

завтра пересядемо на човен

і гайда вплав по Дністру

місяць білий місяць повен

роздягає дерево в бору

і припливши аж до моря

залунає музика холодна й голосна

але ми не знаєм скільки горя

нам переказом поштовим надішле весна

 

 

 

 

 

***

по землі ходить великий піст

а ти закована у старому домі

вигляд з вікна виходить на міст

і тільки ллється квітневий гомін

натомість мені сняться химерні сни

і я вирушаю кудись далеко за горизонт

наші душі - не полюси

наші долі - воєнний фронт

це залишається завтра ніч

хай ночує і якщо ти знайдеш ключі

то у бога сили позич

і кричи…

 

 

 

Одкровення вчителя трудового навчання

 

зустрічі з моїм

колишнім вчителем трудового навчання

даються надто важко

бо я пам'ятаю його усміхнене обличчя

на фоні станків

 

та останнім часом я зустрічаю його

лише сумного із пивом

як зазвичай він питає мене:

"ну шо Гріша як твоя дєятєльность"

я трохи розповідаю і

задаю аналогічне питання йому

він розповідає мені

що від нього пішла дружина

що він ще досі працює вчителем

 трудового навчання

що в нього часто болять зуби і голова

я пам'ятаю його дружину

вона дійсно була сукою

нагадувала мені Шерон Стоун

з "Основного інстинкту"

вона була блондинкою

не такою гарною

але таким же стерво

 

"Олексій Васильович, - кажу я,

все буде добре" -  і він мені чомусь вірить.

але чому він нас вчив

за все своє життя я не зробив жодної деталі

жодного літачка

жодної дощечки

жодної качалки

і жодної частини фрезерного станка

зате в нас були спільні інтереси

наприклад ми обоє слухали ВВ і Doors

ми обоє любили потриндіти

 

але що тепер лишилось від того

Олексія Васильовича якого я знав

зуби почорніли і нагадували

порепані піратські прапори

колір обличчя нагадував асфальт після дощу

і взагалі він осунувся

 

та на жаль я не мав що заперечити

його старості

бо старість і алкоголізм як відомо

приходять до всіх

як і до таких канонізованих святих

як вчителі трудового навчання

 

 

 

 

***

 

м.Канів.Тарас Шевченко. 2005 рік

 

Мені немає чого випити щоб пом’янути тебе

Тому я буду бродити по цій кручі до поки не впаду

Та з словом твоїм навіть цвіль обертається медом

І я уповільнюю твою ходу

До тебе щодня прилітають птахи

До мене щодня приходить похмілля

Хоч в нас мабуть ідентичні гріхи

Цвітіння і певне осіннє поцвілля

Та зрештою всі по зимі ми відтанемо

Бо сонце повстане посеред нас

От так і броджу по весняному Каневі

А поруч зі мною бродить Тарас

 

 

 

 

 

***

ти вколола пальчик маленькою голкою,

вишивавши малюнок на моїй хустинці…

я прибув в розпорядження полку,

а в поклажі лежали твої гостинці.

ти любила писати мені листи,

а я часто ходив в атаку -

тож мій ворог спалив всі мости

і спалив мою рідну дитячу альтанку,

зґвалтував всіх жінок у сірих передмістях,

залишив кілька засідок поруч костелу.

ти ж уранці збирала листя,

а затим малювала його пастелями.

і одної ночі потугами скорченої,

мій форт оточать нерівні сили,

і оті що стоять у цьому оточенні

піднімуть мого Бога на вили.

і прорвуться крізь мури фортеці нашої.

і ми понесемо величезні втрати.

і коли капітан залишиться старшим,

він віддасть один наказ: «тікати»…

нас ганятимуть довго. твої листи

не дійдуть до мене. немає такої адреси.

я ж в той час обминатиму блок-пости,

обминатиму двері з хворими поетесами.

і якось у травні нарешті без сил,

я прискочу до твого балкону.

все буде як тоді восени -

шелестітиме вечір прийшлий з полону.

ну і ти на інтуїтивному рівні,

вийдеш в своїм  чарівнім кашне,

наче подихать свіжим повітрям,

а на справді шукати очима мене…

 

 

 

 

 

Західноукраїнський пейзаж

 

Тисячі застарівших полонізмів

Запеклися кров’ю на стінах цього міста…

Нам так мало діалектизмів

Через запах тутешнього тіста.

 

Ти ішла попередньо одягши пальто

Ніжно сірого кольору тутешніх замків.

Серед парку – жінка. Читала Кокто.

Перед цим присівши на дивні уламки.

 

Місцевий пил, місцеві люди

Із точністю до літери назву твоє ім’я…

Та раптом дощ закапає усюди.

Венецією пахне? Звідкіля?

 

Чотири вірші від Франка,

Лишилися в моїй уяві.

Але ти точно не така.

Це місто зміниться лиш при твоїй появі…

 

 

 

***

важко вбачати те що всі люди

різна навіть під важкими седативами

і в цей час журналісти паскуди

наче риби з’являються з об’єктивами

виринають із темних водиць підсвідомого

долітають словами й уривками звуку

а тим часом я так несвідомо

просто щиро стисну твою руку

ти цього не відчуєш ти певно заснула

307 годин безкінечних новин

наче десять хвилин промайнули

бог приходить точніш’ його син

стане вічним уривком у нашій історії

перейде в ілюстрацію всіх ваших книг

мені важко боротись я завше повторюю

що я зроблю цей світ по хребту і до ніг

як колись він зробив мене в довжину

ти вже спала і певне цього не відчула

що вони зрозумівши власну вину

пригадали моє баптистське минуле…