Переполохана Тузла

На фестивалі «Барикада на Тузлі» два батальйони солдатиків і один загін «беркутівців» охороняли 70 митців і понад 50 керчинських відпочивальників

«Ще вчора нас попередили, що приїдуть якісь незрозумілі люди і будуть на Тузлі акцію проводити. Директорка пансіонату попередила, щоб нашої ноги там не було, бо то все бандити», – каже налякана пенсіонерка «Україні молодій» перед початком на острові літературно–мистецького україно–кримськотатарсько–білорусько–російського фестивалю «Барикада на Тузлі». Коли почула мою українську, зрозуміла, що я теж із тими незрозумілими бандитами. «А хто ви такі? Що вам тут треба? Чого ваші прапори чорні, як у піратів? Ви за те, щоб Тузла була російська, чи проти?» – посипалися запитання від пані Марії, колишньої працівниці Керченського торгового порту.

До миру 350 заборонених метрів

Зараз на острові працює пансіонат «Два моря», де є 30 будиночків для працівників Керченського морського торгового порту. На літо туди поселяються майже 300 бажаючих, щоб не чути звичного галасу продавців солодкої пахлави з горішками, пиріжків з абрикосами і не натикатися на різні дитячі атракціони. «Ми сюди приїж­джаємо залюбки, заздалегідь записуючись у чергу. Бо тут і море чисте, і шуму нема. Всі свої. Нам не шкода острова. Відпочивайте! Розважайтеся! Але ми до вас не приєднаємося. Он у кущах скільки «беркутів» і працівників МВС. Це все через вас. Відразу видно, що від вашої «Барикади» можна буде всього очікувати», – додає приятелька пані Марії. Діти з молодими батьками виявилися відважнішими і не такими забобонними, вони поволі тупцювали в наш бік і здалеку з цікавістю розглядали поетів. «Нарешті наші керченські друзі подолали 350 метрів і підійшли до нас. Ми вас вітаємо на літературно–мистецькому україно–кримськотатарсько–білорусько–російському фестивалі «Барикада на Тузлі». Приїхали сюди з двома ідеями – «На Тузлу – з миром» і ще раз затвердити, що «Тузла – українська земля», – розпо­чинає фестиваль Олесь До­ній, керівник мистецького об’єднання «Остання барикада», народний депутат. За декілька хвилин біля нас уже був цілий натовп із пляжними килимками, малими дітками, солідними чоловіками, красивими смаглявими дівчатами і хлопцями. Вони змогли на зло начальниці пансіонату подолати заборонені 350 метрів від їхніх будиночків до місця, де була розбита сцена, і стати не просто спостерігачами акцій, а й активними учасниками.

Плями від п’ят і кольорові кульки у бік Росії

Першим почав виступати кримськотатарський художник–перфомансист Ісмет Шейх–Заде. Біля сцени він розкинув величезне паперове коло з кольорами українського і російського прапора, де посередині була намальована символіка кримських татар. На одному боці художник розкинув скановані фотографії Тузли з космосу, на іншому – банку із золотистою фарбою. «Підходьте до мене по черзі, показуйте свої праві п’ятки. Будемо їх позолочувати. А потім ви на одній нозі скакатимете до світлини, де є острів і залишатимете там свій підпис золотою фарбою», – пояснює Ісмет Шейх–Заде. Бажаючих виявилося більше, ніж фарби в банці. Так що Тузлу позолотили.

Наступною акцією від кримських татар було копання каналу з боку Росії до України. Лопатами учасники виносили з моря пісок, насипали його на купу і робили маленький канал. «Чим він глибший, тим міцніша дружба», – каже Юрій Стець, депутат ВР від фракції «Наша Україна»–«Народна самооборона», учасник «Барикади на Тузлі». Побачивши, як дорослі дядьки копають море, діти захопилися цією справою. Відібравши в них лопати, почали ритися в піску аж до вечора. Канал вийшов глибоким і дружнім. А тим часом поети з Києва, Харкова, Москви, Мінська, Сімферополя, Бахчисараю читали свої вірші. «Дивись, а там змії пускають, кульки надувають», – говорять між собою доця з мамою. Це готувався до перфомансу–інсталяції художник Анатоль Федірко. «На острові не можна бути каменюкою. Має відбуватися дія, поєднання з морем і повітрям. Тому для інсталяції я вибрав зміїв і кольорові кульки. Акцію назвав «Я люблю Крим, а Крим любить мене». Це цитата з професора Бойса, який у США робив інсталяцію «Я люблю Ною–Йорк. Нью–Йорк любить мене», – пояснює художник Анатоль Федірко. На 21 кульці діти писали свої бажання, а потім вітер відносив їх у море. З берега було видно, як хвилі по черзі підкидали догори по одній кульці. Цей перфоманс був найдовшим і мав найширшу аудиторію. Бо ми ввечері повернулися до Керчі, а кульки на хвилях Чорного моря пливли між кораблями. І аж до Росії. Останню кульку Федірко прив’язав до змія і відпустив у небо, а на неї приклеїв копію світлини, де дружньо дивляться в майбутнє Путін із Медведєвим.

Коли вже стемніло, театр вогню «Вольфрам» із Феодосії влаштував для митців і керченців фаєр–шоу. Після цього ми сіли на корабель і залишили Тузлу до наступного року.

«Приїжджайте до нас частіше. Ми ніколи не думали, що можна співати таких чудових пісень, як у вашого Едуарда Драча, писати такі вірші, як Сергій Пантюк, Сев’ярин Квятковський, Лала Багірова, Ігор Льовшин, Анна Русс і Сашко Ушкалов. Нам цього не вистачає», – каже на прощання Антон, працівник острова Тузла.

Для відпочивальників на Тузлі фестиваль став подією літа. Але це не той проект, який, у широкому розумінні слова, можна назвати фестивалем трьох народів. Бо потрапити просто так, без перепустки, на Тузлу нереально, чули вірші й спостерігали за перфомансами одиниці відпочивальників–керченців і сотні солдатів із кущів. Так що «Остання барикада» провела, швидше, медійний проект «Барикада на Тузлі», а не класичний фестиваль.

Ольга ЖУК 

Першоджерело: газета «Україна молода» від 05.08.2008 року