Скиба Р. С. П’ятизнак, або Життя і нежить. Поезія. – Львів: Апріорі, Київ: Маузер, 2008. – 292 с.

Про Романа Скибу, колишнього львів’янина, а тепер уже київського поета в законі, ходять легенди. Наприклад, що він говорить віршами, перемагає у всіх поетичних спарингах, користується шаленою популярністю серед жінок, а якщо треба, може за допомогою магічного втручання поїзд до того ж таки Києва зупинити і направити до Львова. Тому не дивно, що у нього вже вдруге виходить книжка вибраного-зібраного-переробленого «П’ятизнак, або життя і нежить». І знову ж таки фокус – одночасно у двох видавництвах: київському «Маузері» та львівському «Апріорі». На сьогодні це – найповніше зібрання поета, п’ять книг під однією обкладинкою.

 п’ять запитань українському письменнику

Народилися ми 24 липня 1967 року в м. Дубоссари (нині Молдова). Таким своїм “молдавським” походженням ми завдячуємо товаришу Сталіну. Бо коли нашого діда посадили як ворога народу (а це тоді було модно), бабуся не стала чекати, поки її теж посадять разом із малими дітьми, а вирішила тікати – спочатку в сусідній район Одеської області, потім в інший, а коли й тамтешнє ГеБе обчислило її, добрі люди порадили: тікайте в Молдову, тоді ваші документи підуть в Одесу, до Києва, до Москви, до Кишинева, і аж тоді до району. Ну а тим часом або щось загубиться, або Сталін здохне. Добрі люди мали рацію – Сталін невдовзі здох і бабуся з дочками залишилася в Дубоссарах. 

Автор про себе. Народився в 1986 році. Мешкає в Києві. Вічний студент Києво-Могилянської академії, невизначеного курсу і спеціальності. Естет і декадент, любитель вогню, перверзій і абсенту. Друкувався в інтернет-виданні http://zahid-shid.net/, в газеті нової молоді «Бійцівський Клуб», в незалежному культурологічному часописі «Ї», в часописі текстів і візій «Четвер», в газеті «Post-Поступ» та ін. Нагороджений значком «Отличник здравоохранения» і медаллю «За доблестный труд».

Юрій Завадський. юрійзавадський. Тернопіль, 2005.

Подивування – почуття холодне. Його бездіяльна споглядальність, на жаль, знищує будь-яке інше, більш тепле почуття і виключає будь-яку іншу, більш живу уяву. Збірка верлібрів тернопільського поета, літературознавця, науковця Юрія Завадського «юрійзавадський» викликає подив своїм епатажним нігілізмом. Усе заперечується: немає звичної форми назви книжки, вірші розділені тільки сторінками, хоча самі сторінки чомусь не позначені, немає вихідних даних про саму книгу – справжнє хуліганство!

Про автора. Публіцист, письменник, поет, музикант, митець. Народився, живе та працює в Запоріжжі. Мріє про Нобелівську та Пулітцерівську премії. Професійно відчуває тишу. Любить чорних котів і не менш чорну каву. Вважає П’єро першим радянським емо. Впевнений – деякі речі здатні змінювати стан речей.

Київ – У затишному дворику, в тіні вікових каштанів «Еней» багато літ був магічним місцем у Києві, куди приходили пити каву письменники. Столичні і провінційні, молоді й класики, – цілі покоління побували тут.  

Стіни кафе «Еней» були розмальовані стилізованими картинами «пекла» та «раю», з яких проглядали характери й персонажі незабутніх літераторів. Легенди про «спілчанський», як звикли його називати, «Еней» лишилися в усній народній творчості, відбилися у друкованому слові, зокрема – зарубіжних мистців.

Автор про себе. Данило Кубай, також маловідомий як «Майнер», «miner» чи «m1n3r», народився 1973 року в місті Києві, в родині простих науковців. Писати до певної міри поетичні тексти почав у старшій школі, вже після того, як захопився дизайном, але перед тим, як почав збиратися стати мистецтвознавцем, приблизно тоді ж, коли перейшов від концептуального прослуховування батьківської фонотеки до самостійного витрачання часу-грошей на сумнівний кайф сприйняття різноманітного збоченого музла, яке лишається одним з найвживаніших джерел натхнення посьогодні.

Антон Санченко. ВЕСІЛЛЯ З ЄВРОПОЮ: Роман-придибашка. – К.: Факт, 2008. – 248 с. – (Сер. «Exeptis excipiendis»).

Антон Санченко – киянин, що народився в Херсоні. Автор збірок оповідань «Вызывной канал» (Київ, 2008) та «Баркароли» (Київ, «Факт», 2008).

У пекельному темпі бурхливих змін життєвих цінностей, культурних орієнтацій та переорієнтацій, ніде правди діти, тільки іронія залишається сталим елементом життя, що рятує людину від сказу. В цьому твердженні є певна доля софістики, але як афористично висловився хтось із класиків, сміх – справа серйозна.

(Початок - http://inlit.com.ua/node/3419, http://inlit.com.ua/node/3433).

Прикро мені було вертатись з перших різдвяних вакацій до пансіону, але найприкріше було вже за мною. Бурсацька нагінка слабла. Я поволі здобував собі привілегійоване становище – спочатку своєї класи, далі – одного з найвизначніших учеників всієї гімназії і нарешті – загальне першенство в ній, свого роду її окраси, і се мало своє значення й свої реальні користі в сій бурсацькій муравельні. Се прийшло не разом, але приходило потроху і давало себе відчувати.

Про автора. Народилася 10.04.1978р. у сім’ї вчителів. Освіта вища. Спеціальність Практична психологія, іноземна мова (англійська) та література. Диплом   Мелітопольського педагогічного університету (2002р) З 1997 року друкувалася в газетах «Запорозька Січ», альманасі «Хортиця», «Новий День», часописі «Київ». Переможниця літературного конкурсу «Гранослов» у 2000р.