Як много важить слово

 Дві тонни: Антологія поезії двотисячників. Упоряд. Б.-О. Горобчук, О.Романенко. – Київ: Вид-во Романенка «Маузер», 2007. – 304 с.

Якби ти знав, як много важить слово! Думаю, що через сто років цю фразу Івана Франка можна дещо уточнити і з упевненістю сказати, що слово, в усякому разі молодої поезії, важить не більше, не менше – дві тонни. Зважене і відсортоване, воно – слово сучасної молодої поезії покоління двотисячників – зібрано в антології під промовистою назвою “Дві тонни”.

Поетів, репрезентованих в антології, я б назвав згуртованим поколінням, що тільки зробило свій перший упевнений крок до літературного безсмертя. Звісно, шлях до останнього довгий і нелегкий. З часом на цьому шляху не один десь загубиться. Утративши запал молодості, відійде і покине літературу назавше. Залишаться одиниці. Але це, власне, і забезпечує інтригу і зацікавлене спостерігання за “двотисячниками”. Хто зійде першим із дистанції? До цього питання, думаю, варто повернутися десь так за років десять, не менше. Саме такий карт-бланш я б дав гучно розрекламованим авторам. Курчат рахують восени, а поетів – покаже час. Хоча, без сумніву, в молодої парослі є шанс залишитись назавше у літературі й з оцим невеличким доробком. Тут можна проводити багато паралелей з історії літератури, в тому числі і світової, але я зупинюсь на конкретному випадку “Розстріляного відродження”, представники котрого навіть із невеличким доробком увійшли в українську літературу назавше. Так би мовити, через смерть у безсмертя. Але до цього, я думаю, у наш час мирної поезії не дійде. Хоча з огляду на останні дії російської армії у Грузії і цього виключати не слід.

Автори, представлені в антології “Дві тонни”, різні як за віковими, так і стильовими ознаками. Єдине, що їх поєднує, – це, якщо дещо переінакшити анотацію до видання, момент первинної реалізації або накопичення первісного капіталу, у літературному розумінні цього слова. Яка припадає на двотисячні роки – звідки і сама назва покоління.

Про якість поданих текстів писалося уже чимало, але ще раз варто додати, що дана антологія є першим спільним виданням молодого покоління. І справа тут навіть не у самих текстах, хоча, без сумніву, це дуже важливо і пристойний рівень в антології збережено, а в даному випадку у самій події виходу у світ творів поетів, що представляють одне літературне покоління під однією обкладинкою.

На моє переконання, кожен самодостатній поет зреалізовується самостійно. За одним-єдиним винятком – це початок літературної кар’єри. Як бачимо, “двотисячники” об’єднались і видали “Дві тонни”. Чи надалі спроможеться видати хтось із них щось вагоме поодинці – покаже час. Виживають найсильніші!

Петро ГНИДА,

м. Львів