Юлія КОСІВЧУК. Четвертий місяць літа

Автор про себе. Колись мені сказали: «Шановна, обмежте палітру!». А я подумала: «А дзузьки!» І залишила чорно-білими лише свої світлини.

* * *
Бог косить траву у саду с ґеорґінами
І зве себе вуйком Василем,
А на краю світу за вербами-стінами
Сховалося сонце під брилем.
Це значить вже йдуть на вечірню з проханнями,
У жертву несуть мексиканське к"I"но.
А Бог відповість: “Дожену із останніми,
Бо мус заготовити сіно!”

* * *
Та, котра ходить із тінню котиці
Мружиться гостро-зелено на сонці
І вишаманює рибу з криниці –
Буде вечеря синові й донці.

* * *
Мій чоловік робить сир.
Він чаклує – мольфар.
А значить на всій землі – мир.
І Бог зійде з хмар.

Злягли камуфляжні брили
З коронами крон аж до неба
А старожили курили,
Казали: видий, то так треба!

* * *
Лежу під пальмою і стежу за колібрі
Шістсот ударів на хвилину в міні-серці
А хочеться, щоб травень – у верлібрі,
І щоб – хрущі, які не ті в Америці.

Лежу під вишнею і стежу за хрущами
Мій океан втопився у ріці.
Бо в хаті свято і парфуми мами
Лиш спить колібрі на моїй руці.

КОЛИСКОВА ДЛЯ МАРІЧКИ
Ангеле у кольорових панчохах,
Помахай ніжками з моєї картини,
Щоби  не плакала моя дитинка.
Не барись, бо час швидко плине.

Вона виросте завтра і візьме
Із шухляди мої олівці
І намалює свого ангела
З портретом  мами у руці.

* * *
Татуювання у тата Івана
Таке, як на скіфських передпліччях.
Він тут не вожак, не вожатий, не вождь,
Він просто полює за Ніччю.
Він денного світла не бачить але,
Не варто йому співчувати.
Бо ватра із тінями вóйну веде,
То мус вже на варті стояти.
У тата Івана немає дітей,
Лиш символи на передпліччі.
Не йдіть, він ніколи не прийме гостей,
Як йде полювання за Ніччю.

* * *
Четвертий місяць літа допишу в календар.
Метеликом на квітах п'є вересень нектар.
Стоять вітри у сінях,
У капелюхах з пір'ям,
Немов дружби,що кличуть ґаздиню на весілля.
А дощ пішов купатись без дозволу на став,
Бо ж п'ятий місяць літа,
Хоч й жовтень вже настав.

* * *
Олені з-за листя дивились зелені,
Притрушені мохом, пригущені гаєм.
Зірки потопились в небесній купелі,
Їх Бог акапельно у світ проводжає.

                                          
* * *
Дорога моя пані Провінціє,
Не розчесана ти хмарочосами.
Різнотрав'ям лише напарфумлена,
І з немодними довгими косами.
Ти на ґудзики-вікна защеплена.
Під вуаллю, чи, може, – хустиною
Не робили від тебе нам щеплення
(то й хворіла, як була дитиною).
Я стою зазозулена, стишена,
І  навіки  зодноповерховлена,
На повіках подвір'я залишена
Від проспектів плечистих натомлена.
Дорога моя пані Провінціє,
Виглядай мя із заходу сходів,
Щоб тобою залилась по вінця я
В підземеллі чужих переходів.

* * *
Старушенція, років, напевно, під сто,
Згордувала паском безпеки
Її модне червоне феррарі-авто
Привезе до нічної аптеки.

Не годинник спинився – спідометр стих.
І розгублено стрілки розвів.
Треті півні сигналять на спомин про тих,
Хто по-людськи любитись не вмів.

* * *
В небі веселики – не журавлі
Станцюй мені танго на п'янім столі.
Щоб точно, як діти,
Немов на батуті,
Ми були високі, малі і розкуті.

Малюй мені губи малиновим соком
Спини мене тінню і майже підскоком.
Я вилечу в вулицю з темряви блузки
Кульбабові вії відсніжу на друзки.
 
Замовила музика тиші пів кварти
Чекай на любов, бо не йдуть тобі карти.
Лиш я в намальованих персточках-перлах
Якого ж то дідька в тролейбус поперла?

* * *
Якби так научитись прощати,
Як отой молодий чоловік,
Що нажив лиш одного друга,
Кому йшов тридцять другий рік.

Якби так научитись прощати,
Як отой молодий чоловік,
Що нажив лиш одного друга,
Кому йшов тридцять другий рік.