Сашко ЗАРІЧНИЙ: «Я розчинився в народі…»

Тексти пісень українських бардів

 Автор про себе. Я – віршотворець. Частина віршів пісенного крою – «декламую» їх під баян. Ділимо умовно поезію на сільську та міську. Безумовно, вашій увазі пропонується сповідь поета-селянина. Дядькова гармошка, природа і колядки села Черче на Хмельниччині, в якому 1960 року народився…

Була мрія – оселитись у Моринцях. Опинився в іншому селі. З 1996 почалися поїздки за кордон. Туга, натхнення, мотиви, герої… Сьогодні допомагаю Івану – збірному образу селянства – збирати хліб у жнива, «відводити душу».

 Інтелігентний дід, як і сотні тисяч українців, одбувши сталінську в’язницю, в кінці 60-х напідпитку кричав: «Онук покаже!..» Болить правда. Гірчать факти. Мучить сьогодення. І – гідність! Гордість!

… У внутрішній еміграції до радянської і теперішньої влади – .

 

 

 

 

 Не сумуй

 

Хто там ходить по полях,

Ноги в росах миє? –

Хтось шукає вірний шлях

На славетний Київ.

 

У столиці золотій

Сотні проживають,

Та, купаючись у ній,

Києва не мають.

 

Не сумуй, самотня доле,

Нас роздолля поїть.

Як стерня нам ноги сколе,

То роса загоїть.

 

По долинах вільно йти –

Розпирає груди.

На дорогах скрізь пости –

Зупиняють люди.

 

Що то за товариші,

Відкіля, для кого? –

Нас не треба без душі,

Без добра людського.

 

Не сумуй, самотня доле,

Нас роздолля поїть.

Як стерня десь ноги сколе,

То роса загоїть.

 

Добрий день, поля мої,

Як живеться, луже,

Будьте в здравності, гаї,

Що там, дубе-друже,

 

Умивайся верболіз,

Одпочиньте трави, –

Полюбив я вас до сліз

Не заради слави…

 

Не сумуй, чудесна доле,

Нас роздолля поїть.

Як стерня вже ноги сколе,

То роса загоїть.

 

 

Жниварська

 

Де ти подівся, куди запропавсь, –

Зверху нема ні на споді?

Друзі мої, я не вмер, не продавсь,

Я розчинився в народі.

 

Втік від калік, хай їх грім переб’є,

Від егоїзму і чванства.

Душу свою та й і тіло своє

Благословив до селянства.

 

Ах, трудова насолода моя

Зранку до пізньої нічки!..

Їду під зорями втомлено я,

Наче до лазні, до річки.

 

В чім народився, купаюся всмак,

От і пора із водиці,

Тільки на берег не вийду ніяк –

Десь узялись там дівиці.

 

Я голяком на травичку бігом

І через жарти – додому.

Мірка горівки і праведним сном

Геть проганяю утому.

 

Вже до моєї оселі підкравсь

Час – найзаклятіший злодій.

Друзі мої, я не вмер, не продавсь,

Я розчинився в народі.

 

 

Мандрівна

 

До причастя хворостину,

Не вишукую чужі, –

По своїй січу без впину

Заспокоєній душі.

 

Подаюся уліворуч,

Завертаю в правий бік.

Сто дияволів, а поруч

Хоч один би чоловік.

 

Гей раз, перший раз

Поламаю перелаз,

Щоб потрапити якраз

На вінок до вас.

 

Вирушаю на майдани –

Люди добрі, як ви тут?

Люди, вковані в кайдани,

Вивільняються із пут.

 

Угорі блакитний купол,

По низинах жовтий цвіт…

Вилізають люди з дупел,

Виявляються на світ.

 

Вибігаю на дорогу –

Люди рідні, як ви там?

Люди радуються Богу

І новим святим отцям.

 

Бідна доленько-дорога,

Не губи відради ці,

Навіть як не знають Бога

Ті нові святі отці.

 

Гей раз, другий раз

Поламаю перелаз,

Щоб потрапити якраз

На бенкет до вас.

 

В гості прошуся до Слова,

Чистокровне – благодать.

Лише мова, як полова, –

Курва, сука, хрін і мать…

 

Ой ви, суди-пересуди,

Суди всюди, так і знай.

А тим часом, різні люди,

Видно, буде неврожай.

 

Я стеблиноньку погладжу,

Колосочки пригорну,

Коломийкою розраджу,

В тиху повінь їх пірну.

 

До останку з ними поруч,

Потім на пшеничний тік…

Подаюся уліворуч,

Завертаю в правий бік.

 

Гей раз, третій раз

Перетрощу перелаз,

Щоб потрапити якраз

На Різдво до вас.

 

Причащаю хворостину,

Не вихльостую чужі, –

По своїй січу, аж гину,

Закривавленій душі.

 

 

Дайте пісню

 

Дайте пісню, бо помру я,

Бо така потреба.

Навкруги життя вирує,

Та не так, як треба.

 

Витісняє все на світі

Безсердечний побут.

Йди, накинь на нього сіті –

Навіть і не пробуй.

 

Повпадали горошини

У всі чорні діри,

Люди кинулись в машини

Без чуття і міри.

 

Люди ринули водою

На товчки-базари,

Поселили між собою

Пустоту і чвари.

 

Ох, нікчемні круговерті,

Сірі, невблаганні,

Налякали ви до смерті

Душі первозданні.

 

Я біжу-спішу усюди,

Ледь живих зціляю.

Мабуть тому, добрі люди,

Трохи щастя маю.

 

Здрастуй, пісне моя ладна,

Радісна морока!

Зрячим людям будь відрадна,

А сліпим – жорстока.

 

 

Хто і що

 

Хто і що на світі ми,

Хто і що керує нами,

Тяжко жити із людьми,

Що не дихають піснями.

 

Ти колись мав різний хист,

Ти в такі висоти линув…

Нині бісовий речизм

Приголубив і поглинув.

 

І тобі вже довелось

Увійти в нужду-негоду,

Тільки задля себе ось –

Не в ім’я свого народу.

 

Що народ, коли сім’я

На свої веде долини,

І твоє поволі «я»

Розчиняється щоднини

 

У заквітчаних лугах,

У казкових небосхилах,

У прабабиних піснях,

У прабатьківських могилах…

 

Хто і що на світі ми,

Хто і що керує нами,

Легко жити із людьми,

Що окрилені піснями.

 

 

На Заріччі

 

На моєму Заріччі,

Що так славно гуляло,

Запорізької Січі

В поколінні не стало.

 

В час, коли Україну

Душогуби вбивали,

Добрі люди руїну

Іще дужче кохали.

 

І не вмерла бідненька

Дорога наша ненька,

Занапащена всенька

Україна рідненька.

 

Воскресала надія :

Піднялася Росія,

Покотила завія

Врешті царського змія.

 

Та пробила жахлива

Людожерна година –

З неба ясного злива

Полилась незупинна.

 

Покосились рядочки

Та такі молоденькі,

Не встигали віночки

На могили свіженькі.

 

Ах ти, Боже-стороже,

Скільки душ в тебе вкрали,

Аби ті – не дай Боже –

Україну кохали!

 

На моєму Заріччі…

 

 

От переворот

 

От переворот

Почав наш народ

Супроти підлот,

За шлях до висот.

 

Ось пережилось

Кругом трохи щось,

Бо зло розлилось,

Хоч греблю піднось.

 

Ти вгору лети

Завжди до мети

Себе віднайти,

Життям процвісти.

 

Та й не зволікай –

До бою ставай:

Цинізм викривай,

Брехню розгортай.

 

Дивись не спинись,

Хоча бережись,

Молись і кріпись –

Щоденно борись.

 

Душа – то пташа,

Що світ потіша,

А він поспіша

До влади й гроша.

 

Від них від черствих

Цих душ грошових,

Чужих та страшних

Ріка бід людських.

 

От переворот…

 

 

Оживай

 

Оживай, народе-народ,

Одкривай закріпачений рот.

Познімали стальний околот

На три четверті наших свобод.

 

Зосталась радянська роль

На одну четверту доль.

Ет ви, сотні тисяч доль,

Завше голені під «ноль».

 

Вибігай-но на поля

І брикай, немов теля.

Від окраїн до Кремля

Прокидається земля.

 

Не лякайся високих стін,

Там немає підкладених мін.

Підіймайся із вічних колін

І за вітром нових перемін.

 

Хочеш каркай, хочеш пій,

Хочеш попросту дурій,

Хочеш запросто радій –

Проявляй характер свій.

 

А, пробігши сім доріг,

За батіг і до чепіг

Та й орати переліг –

Дай, щоби Господь поміг.

 

Про форму і зміст

 

Уповаєм за реформу,

А кругом панує піст :

Всі їдять солодку форму,

Відхиляють кислий зміст.

 

Аж нервує ця хвороба

І на зло хитрющій лжі

Ти їсиш, та кожна спроба

Застрягає у душі.

 

І рятуєшся щоразу

На ріднесеньких полях –

Забуваєш всі образи,

Проганяєш біль і страх.

 

Ще живеться бюрократу,

Не вмирає формаліст.

Я би їм давав зарплату

Не за форму, а за зміст.

 

Більше того, за горіння

Молодих високих душ

Так би й рвав гниле коріння

Всіх лакеїв і чинуш.

 

В них ошукування норма –

Демократ чи комуніст.

І керує пишна форма,

І сумує голий зміст.

Ворогують наші люди,

А насправді, для пуття,

Нам єднатись треба всюди,

Щоб життям було життя.

 

Як і формі, так і змісту

Поєднатися б навік.

Не казав би формалісту,

Що сліпий він чоловік.

 

Не нажив би ненароком

Так багато ворогів

За постійний свій неспокій,

За простий душевний спів.

 

То ж давайте, люди добрі,

У ділах великих ми

І за змістом, і по формі

Будем справжніми людьми.

 

 

Що казати

 

Що казати, ну й пора,

В кам’яній стіні діра –

Ллються факти із відра

І беруться на ура.

 

Сталін – гад, бо грізний кат,

А Хрущов – слинявий мат,

Брежнєв – голий бюрократ,

Горбачов – аж демократ.

 

Ленінська історія,

Практика, теорія –

Ширмова мелодія,

Кулуари злодія,

 

Що в законі кровному,

Беззаконні повному

Крав тіла мільйонами,

Душі – під погонами.

 

Сплив наверх Купон-Кравчук,

Чорновіл – сумління стук,

Кучма-ваучер-борсук,

Симоненко – горе-внук.

 

Вийшов з шахти піонер

Янукович-мільйонер,

Довбуш-Ющенко з гори,

Тимошенко з газ-нори.

 

Українська діжечка,

Стежечка-доріжечка –

Ширмова мелодія,

Кулуари злодія,

 

Що в законі кровному,

Беззаконні повному

Гроші рве мільйонами

Також – під погонами.

 

Влада-влада, горілиць

Не дістатись годівниць :

Вище церкви і дзвіниць,

Глибше кореня й криниць.

 

Безліч хамів і заброд

Водять-водять хоровод,

Скільки житиме народ –

Роззявлятиме свій рот.

 

А верба нещасная

І «калина красная»,

Тополина милая

І «березка белая»,

 

Нивка одинокая,

Річка синьоокая,

Пісня колихається,

Сонце усміхається.

 

 

За мужика

 

Завтра в поле ти ідеш,

Селянин від роду,

Бо працюєш і живеш

Для свого народу.

 

Ой гоп-перегоп,

Промовляю знов я :

Вип’ємо за мужика,

За його здоров’я.

 

Аж мурашки по спині,

Може, горя досить .

Він і нині на коні –

Оре, сіє, косить.

 

Ой так-перетак…

 

Наша влада – п’єдестал,

А дорога довга.

Друга згадує Урал,

Колима і Волга.

 

Ой жах-пережах…

 

Дві цигарки, п’ятий мат,

Їде віз із поля.

Рве сорочку рідний брат,

Бо нещасна доля.

 

Ой їв-недоїв…

 

По сто грам, товариші,

А закуска потім.

Стане світло на душі,

Стане гірко в роті.

 

Ой раз, другий раз

Наламаю дров я.

Вип’ємо за мужика,

За його здоров’я.

 

 

 

 

Дива

 

Різні чуються дива,

Аж чманіє голова,

Сумніваюсь, чи бува,

Не крива ота молва.

 

Хоч радіти просто варт,

Коли хтось кидає жарт :

Прокидається азарт

Навіть в тих,в кого інфаркт.

 

Друг у барі розповів

Про одну і другу дів,

Як він першу підпоїв

І повів, куди хотів.

 

А до другої коли

Руки близько вже були ,

Чимось так йому дали –

Тільки сльози потекли.

 

Хто обманює дівиці,

Той отримує по пиці.

 

 Пан-Іван – простий козак,

Геть полисів неборак,

Мовить : якось тесть мій так

Нализався, як слимак.

 

Вдома теща бій дала –

Роздягнула догола,

Змолотила й потягла

В хлів проспатись до козла.

 

Хто горілочки нап’ється,

Той і з чортом переспиться.

 

Тут не стримуюсь і я,

Ось моя історія :

Он одного хазяя

З’їла територія.

 

Все йому то мало, бач:

Три квартири взяв, ловкач,

Дітям виклав кілька дач,

Вчора – задавив калач.

 

Хто за розкошами сохне,

Той від розкошів і дохне.

 

 

Про того

 

Що за клята біготня ,

Показились люди :

Всі спішать кудись, а я

Не спішу нікуди.

 

Тільки часом,як харчі

Десь діватись мають,

То вже так біжу в кущі,

Аж штани злітають.

 

На роботі лиш одним

Правилом керуюсь :

Як появиться калим –

Трохи напрацююсь.

 

А коли його нема,

Лиш зарплата рідна –

Гнись, копієчко, сама,

Раз така ти гідна.

 

Я не злодій, не судіть,

Як то є зубасті.

Можу, правда, мимохідь,

Щось найбільше вкрасти.

 

Вам промовлю, далебі,

Річ просту і щиру :

Як стояти у собі –

Буде більше жиру.

 

А як бігати, пектись,

Ради всіх не спати,

То сьогодні і колись

Хріна будеш мати.

 

От і все, таке кіно,

Хто у нім знімався,

Депутатом вже давно

Зареєструвався.

 

 

Щастя вам і літ

 

Наш народ забув розкол,

Як сів Брежнєв на престол.

Тюльочка-горівочка,

Пиво і футбол.

 

Що там,люди, не кажіть –

Роздешевилася сіть.

Рубличок до рублика –

Та й собі живіть.

 

Десь тоді жбурнув Іван

На коханочку аркан.

Браночко-коханочко, –

В родовід селян!

 

***

Наламав державних дров

Геніальний Горбачов.

Рубличок за рубликом –

Отака любов.

 

Не було в країні дня,

Щоб не бризкала брехня.

Рання демократія –

Вовча гризотня.

 

Десь тоді возив Іван

Молоко в колгосп на стан.

Лієчка-копієчка –

Голий барабан.

 

***

Та прийшла пора розлук,

І став правити Кравчук.

Рубличок без рублика –

Квак тобі і пук.

 

Хтось казну лукаво спер

І «кравчучки» люд попер.

Голодранці мамині

Звідти дотепер.

 

Десь тоді почав Іван

Власний втілювати план:

Кабанці-годованці –

Сам собі я пан.

 

***

Перша корчма чи корчма,

Другий Кучма чи Кучма.

Гривеник-затриманик –

У багно сторчма.

 

Ледве-ледве драний віз

Бідну націю повіз.

Дряпався, аж вкакався,

Хто під гору ліз.

 

Лиш кохана та Іван

Обминали балаган.

Тисяча до тисячі –

Гості і баян.

 

***

Потекла нова пора ,

Свіжа правда із відра.

Янукович-Ющенко –

Небезпечна гра.

 

Розізлився наш Іван

І поїхав на Майдан.

Вінегрет-петрушечка –

України стан.

 

Ти, Іване, вільний світ,

Ти, кохана, дивний цвіт.

Многая-премногая

Щастя вам і літ.

 

 

Авторитарна

 

Появився потяг нагород

За вагомий внесок у народ.

 

Полетіло листя в кабінет

За підтягнений авторитет.

 

Покотились пільги по полях

За постійний нетверезий страх.

 

Так - цей розпізнаєш за сто миль

Урочистий і плечистий стиль.

 

 

Так - його невисічену суть

Колесом історії зовуть.

 

Так - либонь, від прадідів живе

Дзеркало державності криве.

 

Словоформа, словодія, наче скрип,

Перетворює в стереотип.

 

Словоширма, словошепіт, як павук,

Переплутує ланцюг сполук.

 

Слововада, словозрада, ніби клей,

Переліплює липких людей.

 

Генетичний код нас береже

І лише стриже, і стереже.

 

Мотивує грою папірців,

Жильців змінюючи на мерців.

 

Спадкоємні мотузки-віки

Прив’язали цупко вітряки.

 

Виповзає, мовби з лігва лис,

Думка, посилаючись униз.

 

Вибігає, наче з лісу вовк,

Висновок, лягаючи під шовк.

 

Вилітає, мов шуліка-птах,

Резолюція - як пух і прах.

Спадкоємні кров’яні тільця

Все оновлюються без кінця.

 

Силою позношуваних клізм

Не висмоктується наш цинізм.

 

На вустах тисячоліть не зник

Наполегливий командний крик.

 

На листах тисячоліть не згас

Із печаттю-вироком указ.

 

На постах тисячоліть стоїть

Намертво відлагоджена сіть.

 

Десь ховає очі за вуаль

Молода зґвалтована мораль.

 

Десь ховає руки за вівтар

Золотий досвідчений хабар.

 

Десь ховає спину в розкіш дач

Ненаситний злочин-розкрадач.

 

Спадкоємний неприємний дух

На дурному панстві скрізь розбух.

 

…Появився потяг нагород

За вагомий внесок у народ.

 

 

 

Демократична

 

Віковий здолавши рубікон,

Верховенство матиме Закон.

 

Підійметься галас і фурор, -

Він тепер суддя і прокурор.

 

Чи високі, чи низькі пости -

Змушені відповісти.

 

Хто б не був, політик, керівник -

Рівний, хоч порушувати звик.

 

Розпочнеться ера світлих рис

Після крижаних бандитських криз.

 

Дорогий наживши провіант,

Силовий поляже варіант.

 

Кримінальний чуючи момент,

Самогубство вчинить документ.

 

Покотившись у народний рух,

Задихнеться меркантильний дух.

 

Налякавшись неминучих кар,

Спорожніє владний кулуар.

 

Розпочнеться ера добрих справ

Після жахів та отруйних страв.

 

Щоби не ламалися дрова,

Справжні відчеканяться Права.

 

Водночас піднімуться в ціні

Трудові Обов’язки міцні.

 

Загориться, ніби чародій,

Розум перетворюючих дій.

 

Стрепенеться від землі лоша -

Молода прив’язана Душа.

 

Зароситься, живлячи луги,

Волелюбний Вибір навкруги.

 

І прибуде, мов достиглий плід,

Чесно нарахований Дохід.

 

Розпочнеться ера трударів

Після кривд, образ, брехні, боргів.

 

Розів’ється Великодній день -

Дружби, свят, кохання і пісень.

 

Розіллється Різдвяна пора

Щастя, миру, сонця і добра!