Антоніна АНІСТРАТЕНКО: «Укрсучлітературний хіт-парад»

Спробувати стати геєм?

Це якось нецікаво.

Вже краще бути Геєю,

Примарною, ласкавою;

Гратись у першу леді,

Бавитись вранці кавою.

В зоряному вічному леті

Впізнавати друзів між мавпами.

А своєму блудному Зевесу

Ткати килими зорями –

Хай привідкриє завісу

Таїни

           як не людям, то хоч мені...

 

Говорити про політику стало настільки нецікаво, що навіть перша площадка міського тролейбуса обговорює питання заготівлі огірків і помідор.

 

Стендаль колись вказав на дві вічні теми: життя і смерть. Сьогодні ж актуальними є також дві теми, що, за рейтингами, змінюють одна одну – це політика та література. Фізики говорять про літературу, літератори – про політику, а політики (не знаючи фізики) – про картоплю (устриці, суші та ін.). Проте, життя і смерть також не втрачають лідерства. Особливо остання. Взагалі, якщо проводити паралелі Стендаль – сучасність, то (не дай Бо’*) сприймати це: політика – життя, література – смерть. І те і друге є хворобами суспільства. Не були б люди отарою овець – не з’явились би і хвороби. Але смерть все одно поміж крапельками пробіжить.

 

Так от, з’явилась у мене ідея півтора роки тому сучасну українську літературу перечитати. Ну що – не збожеволіла, хоч пресинг страшенний, але й коливання теж фаренгейтівські: або ВАУ! або ... ну про мертвих добре чи нічого. Це мертвих за теорією рецепції.

Так от, познайомилась трохи з сучасною літературою (перше, ніж література зі мною) і вирішила: у спартанців число п’ять було таки собі дієвим, з п’яти вибирали одного, коли «одних» назбирувалось п’ять – то знов одного і т.д. Доходили аж до істини. І я собі подумала: якщо вже літпроцесу кажуть немає, то п’ять представників нелітературного процесу можна з нього вилучити, від чого він стане прогресивним – ще більш нелітературним. Добру справу роблю. І з вами ділюсь враженнями.

Вже й клаптик паперу знайшла, і стилет (чи стилос, чи силос?). А тут, як у рекламі: під двері  post-Поступ підсовують. Думаю: «О! Може, п’ять на два? Треба перевірити, чи п’ятірка не зміниться.»

Який жах! Мою ідею нахабно використали у своїй живучій політиці якісь Прекрасні Життя (бо короткі – Гейне). Що це за гуманоїди такі? Знову посунули смертельну літературу на роль плагіату. Може, тоді хоч П’ятірка не обуриться.

Отже, до нелітературного українського процесу не належать:

1) Віктор Неборак. З таким прізвищем взагалі краще нічого не робити. Все боком вилазить. А хіба не відомо, хто там збоку? Точніше, з обох боків... Крім того, він якісно пише, деколи навіть грамотно будує речення. І взагалі – грамотно  Процес у нього, бачте, літературний.

 

2) * * *

Дохнуть сови у дібровах,

Грають сурми в яругах,

Тарганята у макітрах

Сумно водять краков’як.

Я – веселий і щасливий –

п’ю компот із чорносливу,

Обгризаю гарно кістки

І випльовую в баняк.

 

Правда, кльовий Позаяк? Юрка я теж випльовую точно в п’ятірку (а це десять на два). Точніше виходить! Юрко Позаяк неабиякий аспірин від загального кепського самопочуття після неконтрольованого вживання літератури XXI століття. Причому, не лише аспірин, а також анальгін, мукалтин, левомецитин, гуталакс та валеріана в одній упаковці. Дуже літературний (більшою половиною) Позаяків Кіч Літературний (суплетивізм).

 

3) На суто інтуїтивному рівні лишаю тут двом хлопцям у подарунок (для платонічного споглядання) дівчину-яка-сидить-на-підвіконні-підібгавши-коліна-боком-до-шибки-і-палить-цигарку. Хай сидить. Шкода виганяти дівчинку в невідомий і страшний нелітературний прогрес. Дзвінка Матіяш.

 

4) От понесло мене на дівчат. Таки компанія занадто тиха і виважена без Оксани Забужко. Розумна тітка. Багато не скажу, бо Забужко разів у п’ять (от прилипло) за мене розумніша, освіченіша, старша (ну може менше), відоміша, вагоміша, ексцентричніша, безапеляційніша... Хай буде тут і там. Де хоче, хай буде. Нехай пише. А ми шукатимемо підмет і присудок у реченні-романі. В диктанти не піде. Бо школярам кажуть: «У другому реченні першого абзацу виділяємо граматичну основу...» Нє, не піде. І це добре.

 

5) Найголовніше зболене питання: що робити із психічно здоровою людиною в літературі. Тобто, що здорова душевно людина робить в літературі? Пише. Ось що. І класно. І різно. І грізно. І чисто круто. І вбити треба. І жити можна. І ВАУ! янічонероблюбочитаюновийроман Василя Кожелянка. І зрозуміти, що східну філософію не зрозуміти, допоможе Кожелянко-цзи, і доведе повний кретинізм нації у власній історії. І майстер-клас письменника-журналіста покаже. І дулю з маком теж, як носа свого цікавого попхаєш не туди, куди треба. Потрібна людина в компанії. Берем.

 

Ось є Неперевершена П’ятірка. Хоч це не дає підстав говорити, що решта – нелітературний  український процес. Так, літературного нема. Він то є, то нема – апарат серцевого ритму літ процесу такий, як усе в нашій чудовій державі. То є, то нема кардіограми. А народ з цього робить висновок, що серце зникає. Чесно, – не наїзд на критиків, просто страшнувато стає – от і сотворила собі маленький літературний прогрес (даруйте, процес). Бо ж ми не такі дурненькі, як нерозважлива Європа.

Переодягненого Зевса пізнаємо. Хоч би якими іміджмейкерами  ірени карпи не прикривались, відчувається перо, думка, ідея, серце, нирки, печінка... А Ірванець, Андрухович, Іздрик, Жадан, Прохасько, Покальчук – вони самі з вусами. Вони і в «дев’ятку» не помістяться, хіба в лімузин. До душі Європа вибирає і для розуму, а не для розтину.

  

Антоніна Аністратенко

17.11.07

 

 

* Бо’ – означає «Боже!», а не те, що ви подумали.