Оксана ВАСЬКІВ. Собаки Св. Бернара

Автор про себе. Народилася 24.01.1984р. Львів’янка. Закінчила Інститут Архітектури НУ «Львівська політехніка». За фахом – дизайнер. Працюю викладачем в рідному альма-матер та дизайнером журналу «Архітектурний вісник». Друкувалася під псевдонімами в «Четверзі» та на літсайтах, учасниця фестивалів «НаЛіт» 2006, 2007, та літературних читань «Пожежна Драбина 2007». Автор пісень львівського рок-гурту «Клаузура». Веду блог ksenja-v.livejournal.com

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Собаки Св. Бернара

 

Ми втрачаємо курс, подивись – виростає стіна,

Каменисті узгір'я в кільце замикають долину,

За плечима останній форпост – монастир Сен-Бернар

Небезпека лавини

І ми рятуватись повинні

 

Уяви на хвилину – хтось рушив по наших слідах

І в ефірі зими гарячково вишукує запах,

Монастир Сен-Бернар випускає за браму собак

Їхні спини кошлаті

Неначе від холоду лати.

 

Довоєнні хрипкі приймачі оголошують пошук

По околиці вкотре лунають тривожні сигнали

Але в цьому районі давно не працює відділення пошти

І собаки святого Бернара

Сніги перекопують марно

 

Лиш відлуння у горах повторює вирок суворий -

Залишатися тут, де у крони покришено вечір

Ідемó під конвоєм,

Ось лісу реліктова хвоя

Обіймає за плечі

І жодного шансу на втечу.

 

 

Харків

 

Ніч невагома на смак як остання цигарка,

Чутно всі шерехи вітру і радіохвилі,

А за вікном омелою заплутався Харків

В гіллі дерев, наче ти у моїх сухожиллях

 

Завтра виходжу з метро у проспектну розгорнутість,

Дихаю вільно легенями вулиць широкими,

Вирви мене із юрби і зіницями чорними

Ознаменуй неможливість подальшого спокою

 

Тут у повітрі дротів павутиння зависле

Дай мені відповідь, що нас зробило щасливими

В цьому чужому і геть випадковому місті

В небо котрого гвіздки літаків позабивано?

 

А на губах стане присмак чогось незворотнього

Знову надовго чи ні але вже попрощалися

Харків це вітер в волоссі моєму короткому

В серце його залізничні судини причалюють.

 

 

***

 

Переміна сезонів завжди позначає межу

І бажання втекти за кордон від тутешнього холоду

Заховатись в юрбі, запірнути у мову чужу,

Заблукати надовго у парках міських під костьолами.

 

Притулитись до шибки в пустому вагоні метро,

Подолати мости, перетнути майдани просторі,

І, нарешті, купити квиток на вечірній пором,

Щоб дивитись, як тонуть вогні у Північному морі.

 

 

***

 

Яблуня. Слід шкарубкої кори,

Гілля розлоге у листя вологе одягнуто.

Їду у поїзді, вечір назустріч горить,

І за вікном на чиємусь подвір'ї зосталася яблуня.

 

Речі статичні, а поруч – системи рухомі,

Мить, закарбована в пам'яті наче навмисне.

Очі заплющу – і вітер вичісує крону,

Яблука в листі зеленому тьмяно поблискують.

 

Час по прямій і глибокий тривимірний простір,

Дерево з тисяч подібних насправді – єдине!

Решта – минуще, спинитись – незвідана розкіш.

 

…Поїзд і ніч, поза вікнами інша картина.

 

 

***

 

дотикаються

швами колії

різноколірні

площі-клаптики

жменя ґотики,

жменя голубів

в гостроверхім повітрі Кракова

 

 

 

***

 

Дощ падає сім днів і сім ночей

Щохвиля далі крок його гучніший

Давай удвох збудуємо ковчег

В котрому можна поселити Тишу

 

Хай нас не видно крізь глухі борти

Поза кормою стоголосий натовп

Приходить ніч великої води

Найвищий час. Рубаємо канати!