Про автора. Поет, літкритик. Народився 1977 року у м. Львів. Закінчив Львівський Національний університет ім.І.Франка, друкується з 1997 року, лауреат літконкурсу Укррадіо (1996), один із організаторів центру «Свобода слова» Романа Кухарука (1998-2003), редактор і видавець самвидаву «Літературна Говерла» (2001), автор збірки поезій «Кров і залізо» (Сполом, 2004) та низки літературно-критичних статей, зокрема досліджень про сучасний літпроцес.
ДІВЧИНА-ІНДІЯ
Ах як пахне твоє волосся!
(або краще ох).
Навіть в Індії
Я не бачив
Таких дівчат.
Хоча з Індії, мабуть,
Твоє коріння.
Я не заглядав
Тобі під спідницю,
Хоча певен, там є
На що подивитись.
Навіть в Індії
Я не бачив такого.
Ти ходою своєю
Мене різонула,
І сховалась за обрієм,
Як мана.
Я до Індії,
Чуєш, твоєї
Віднайду таки
Коли-небудь шлях.
* * *
Трава в воді
Крізь пальці
Воду чеше
Струмки стрункі
Гатять
Крізь перешкоди
На голе тло
Упав водорозділ
Порізав вени
Судноплавні
Гострі
І пристрастно
Уп’явсь
В рілля його
О вже не стримати
Поривів
Що із нутра
Несуть життя
Тепло
Здолавши
Опір
Й простір
Так
Добирається
Вода
До
Моря
* * *
Поміж стін
Каталогів
І шаф
Торувала дорогу
У храм науки
Я б за нею
Хоч у шафу
Чи в каталог
Або
Порошинкою перетворившись
За радість мав би
Вхопитись її плаща
Пішла собі поміж
Шаф і каталогів
Вище носа
Старі книжки
Не пішов нікуди
Не хапав нічого
Рипнули двері
Бібліотеки
Від морозу
І снігу
В очах
* * *
За горизонтами небо палає –
Роз’ятрилось багряне коло.
Задихнеться ніч у пітьмі розстріляній,
Заіржуть коні непоєні.
Хмари чорні стрілами прошиті.
На вистріл луку розлетілося птаство
І крячуть неловлені
Віщуючи зле:
Не пити шоломом воду,
Не чіпляти ясир до возу,
Кістьми лягти у полі.
Навік погубити себе.
* * *
На білі
Фрагменти двору,
Наче злодій
По лікоть в кишенях,
Зійшла твоя тінь
І вже стали,
Спроквола молячись,
Висуватися руки
До балконів,
Дахів,
Повз антен
Дротові павутиння.
Благали в той вечір
Тихо очі
Розсунутись стіни,
Стати пустелею,
На тисячі миль
Простягнутися тілом,
Увібрати дахи
І балкони,
Порозмотувати сплетіння
Телеантен.
Бути вільним
В ту мить хотілося,
Запаливши
Малесеньку свічечку
В підворотті
Твоїх колін.
КАЛИНА ЧЕРВОНА
Калина червона, як кров дівоча,
Стиглістю пахнуть уста дозрілі,
Соком повні грона вагітні –
Пий мене!
Ягоди спілі на стегнах хитаються,
Солодом юности переливаються,
В долоні крепкі просяться –
Пий її!
Ой упадуть на траву високу
Ніжні ягідки, гей дозрілі,
Заколосяться милістю милою,
Калиною червоною встелять долину.
А ВІТЕР…
А вітер, а вітер,
А вітер…
Розгойдував коси твої,
Мов печалі.
А вітер…
До рук твоїх
Ніжних тулився.
Й цілував на ногах
Сандалі.
З вітром дорогою
Танцювала,
І співала од радости
Сотні пісень.
Вітра на руки
Брала,
Й крізь вікно
До хати
Пустила,
З вітром
Як жінка
Жила…
А вітер, а вітер,
А вітер…
ВЕЧІР
Застрягло сонце
В павутинні хмар,
І б’ється птахом
В клітці золотій.
Цей вечір ще
Не випитий до краю нами.
Ось, люба, глянь,
Пливуть у вирій
Лебедині зграї,
Й стоять в пожежі
Зачаровані ліси.
В твоїх очах
Втопилося осіннє море,
Й плетуться з кіс
Проміння золоті.
Цей вечір ще не випитий
До краю нами.
До краю нам ще слід
Його пройти.
Застрягло сонце, бачиш,
В павутинні хмар.
І вечір цей немов
Розлите по столі вино.
* * *
Ти прийдеш як день останній,
Несподівано з’явишся тут,
Засвистиш бичем свербогузим,
Розтривожиш тишу німу.
Ревітиме дощ похмурий
Під оркестри грізних канонад,
Як карти впадуть чорні мури.
Розкриється перед нами степ.
Коня бистрого дайте
Перекроїти хрестом навзнак,
Сконати в сідлі, навіки
Залишити по собі слід.
* * *
Ти увійшла
І впало покривало,
Замайорів над нами
Стяг нестримного кохання,
Із уст червлених
Слова солодким медом
Потекли
І в серці
Найпотаємні струни
Розворушили.
Упали так,
Як падають в густу траву
Достиглі вишні.
Нас місяць
Пас
Всю ніч.
Ти плакала
Печальною струною,
Мов дівчина над берегом
Червоної ріки.
І знову десь
За лаштунками
Осінь.
Багряна акварель
В віконній рамі
І місяць
Хитрим оком
За нами стежить …
ОЖИНА
Євгенії Найчук
Ожина тиха, мов царівна,
На руки проситься і в роті кане,
Солодкий плід її ще довго манить
До себе чаром буйнолистим.
Схилилось до ожини небо,
В цвіту травневий сад зелений.
У морі пристрасті потоне
Червлене серце навіжене.
Жовтаве сонце, як лимон,
Блакитний прапор над кущами,
І плід ожини знову манить
До себе поцілунком синім.
ТРИПТИХ
Ніч виповзла ненароком,
Мов гадюка із темного підвалу.
Й стала посеред вулиці,
І тільки блимала хижо
Де-не-де
Жовтими своїми очима.
Зайнялося поле з-над ранку
Яскраво-багряним промінням
І в дзвони ударило тихо
Ранковим веселим весіллям.
А над вечір заплакав я стиха,
Мов хлопчина на першім побаченні.
Й довго вдивлявся в сліди її
Зникаючі геть на заході…
Л.Д.
немає порятунку
від осени
коли на щитах літо
принесено в жертву
легені тоді мов двір
прохідний
начинені вітром
і пустирищем
де заблукані пси
брешуть
мов на друге
пришестя
тіло моє
мов лук натягнений
де тятива завше
бринчить стоголосо
і стрілою летить
просто у яблучко
тіло твоє
білим пухом
спадає
на долоні
мов одноразова
сніжинка
що від жаги
губ моїх
зазнає смерти
білим полум’ям
незагашеним
вгамовуєм пристрасті
недочасні
щоби переболівши
дощем і снігом
назавше залишитись
вірними собі…
* * *
несеш для мене
спраглого
дощу пригорщу
в губах вологих
як їжу
для пташат
приносить птах
цей дощ
із уст твоїх
стає солодшим меду
натхненно п’ється
цей блаженний дощ
вуста в уста
як для прочан
криниця твоє тіло
горня гарячих уст
причастя
я причастив-ся
твоїм тілом
дощем солодким
змив тягар терпінь

Інша країна
Інша політика
Iнша культура
Інша музика
Інший театр
Інше кіно
Форуми
Увага! Увага! Увага!!

ІХ Міжнародний
Друг – це не тільки той, хто ділиться своїми здобутками, але й той, хто вміє вислухати. А отже, володіючи свіжою інформацією про українські книжки й доносячи її до вас, газета „Друг читача” просто зобов’язана налагодити зворотній зв’язок і дати можливість висловитися читачеві. Врешті, саме він є останньою інстанцією, яка вирішує долю книжки. Критики, реклама, маркетинг – усе це безсиле, якщо читач залишився байдужим. Скільки людей, стільки й думок, однак добра порада завжди цінується.
Книжковий портал «Буквоїд» спільно із видавничим домом
25
Ще ху...(редакторська правка)віше,
Ще ху...(редакторська правка)віше, аніж публіцистика! А взагалі, хочеться побити цій гниді ї...(редакторська правка)ло!