Статті

У Камянці-Подільському за довгі сторіччя різні конфесії звели десятки храмів: є тут місце і для католиків, і для православних, і для мусульман, і для юдеїв. Але нещодавно побудований храм Святого Олександра Невського (УПЦ Московського патріархату) тут в особливому становищі. Вже на підході до нього віруючі можуть дізнатися з дошки об’яв, що їм ні в якому разі не слід пити соки «Jaffa», пиво «Оболонь», горілки «Немиров» та «Мірна», а також не варто їсти цукерки «Рошен» та готувати страви на «Славолії».

Геть від Москви!

Це гасло, яке для українців не втрачало актуальності впродовж останніх трьох з половиною століть, сьогодні, з огляду на війну в Грузії, набуває особливого звучання.

Ось він, урок на день завтрашній: ніяких запопадливих загравань і театральних шмарклів, ніякої брехливої «слов’янської дружби», ніяких союзів з Москвою, для котрої угоди не варті шматка паперу, на якій вони написані – тільки виняткова і принципова зваженість, тільки жорсткий прагматичний підхід, тільки тверда позиція у відстоюванні державницьких інтересів, тільки сильна і патріотична армія, готова захищати Батьківщину.

Михайло Сидоржевський уміє говорити про головне. Що не кажіть, а ця риса в наш час рідкісна, а може, й унікальна. Бо час нині такий, коли говорять усі – і часто, як то кажуть, без просипу, – і кожен править своє. Хто крикне голосніше, нахабніше, верескливіше, дурніше – того й почують. Хто при цьому ще й плюне комусь межи очі, або скрутить «вишукану комбінацію з трьох пальців», або матюкнеться, або відригне, або зробить ще щось непристойне чи ідіотське – того почують тим паче. Попсня, ґламур, мода, брязкальця й блискітки – що в політиці, що в журналістиці, а що вже й у літературі… У цьому гармидері – бардаку – треба мати не лише розум, а силу духу, характер, талант і – мужність, щоби говорити про головне. Не репетувати, не корчити з себе невідь що, а просто собі спокійно, наполегливо, вперто – говорити. Михайло Сидоржевський говорить саме так – і ті, хто ще не втратив здатності слухати, його чують.

Вадим Коваль, поет неймовірного обдарування і значного потенціалу, перший із чернівецьких письменників почав друкуватись у легендарному Іздриковому «Четвергу» чи не із найперших чисел цього андеграундового журналу. Часи тоді (початок 90-х років минулого століття), треба сказати, були ще за інерцією ще літературоцентичними, тож публікації молодого чернівецького поета у скандальному «Четвергу» нікого з причетних до літпроцесу не залишили байдужими. Ті, що вважали себе модерністами й авангардистами, по-білому заздрили, а традиціоналісти співчували. Але як би там не було, поет Вадим Коваль, друкуючись у «Четвергу», перестрибнув кілька неминучих для провінційного автора щаблів.

Цього року видатному українському поетові Івану Іову мало виповнитися шістдесят...

Я вдячний долі, що не потрапив на його похорон. В душі й уяві моїй він залишається живим, веселим і мудрим. Вже потім знайомі розповіли мені, що страшна хвороба так висушила ставного й широкоплечого Івана, що в останні дні його важко було впізнати. Істино, що смерть може спотворити тіло, але не дух. І поетів це стосується чи не в першу чергу.

«На білому світі стояла велика спека, а останні дні, видно, були ще більш спекотними, бо тут, два метри під землею, без вікон без дверей, лише із задраяною з зовнішнього боку лядою і вузьким-вузюським – на ширину долоні – «комином» для повітря у стелі, було справжнє пекло».

Особливості українського телепростору в тому що він цинічно-технологічний. Ідеться як про технологічний цинізм так і про цинічну технологію. Посмак трагізму технологічного помножений на посмак трагізму історичного, аж настільки, що дійшло й до ментальних змін у характері українців, загострив вже добряче замусовану проблему як етичну так і моральну. Ми вже звикли до моральності і співпереживання людей не обділених владою, і як антитези їм – аморальність і хамство владоможців.

...Стендаль колись вказав на дві вічні теми: життя і смерть. Сьогодні ж актуальними є також дві теми, що, за рейтингами, змінюють одна одну – це політика та література. Фізики говорять про літературу, літератори – про політику, а політики (не знаючи фізики) – про картоплю (устриці, суші та ін.). Проте, життя і смерть також не втрачають лідерства. Особливо остання. Взагалі, якщо проводити паралелі Стендаль – сучасність, то (не дай Бо’*) сприймати це: політика – життя, література – смерть. І те і друге є хворобами суспільства. Не були б люди отарою овець – не з’явились би і хвороби. Але смерть все одно поміж крапельками пробіжить...

(Уривок)

Юрієві Шепетюку на посвяту

…це ж свіжа гробова правда про щомизанародтакий співучий і працелюбний, стражденний і непоборний, скільки живе, мудаків слухає і сам себе закопує…

Євген ПАШКОВСЬКИЙ, «Прощання з калиною», – «Неопалима купина», чч.3-4/2007.

актуальна тема

Опублікована на нашому сайті стаття політолога Станіслава Федорчука «Великі Українці» чи увічнення сала?» зачепила актуальну для суспільства тему і отримала чимало відгуків серед митців та політологів. Один із них – статтю відомого письменника та громадського діяча Володимира Цибулька – публікуємо нижче.