Статті

Михайло ГРУШЕВСЬКИЙ. Спомини. Закінчення

Thu, 04 Dec 2008 10:32:40 +0200

(Початок - http://inlit.com.ua/node/3419, http://inlit.com.ua/node/3433, http://inlit.com.ua/node/3454).

XXXIV

Додатком до одної з книжок „К[иївської] старини” між різними іншими оголошеннями був приброшурований каталожок книгарні Л. В. Ільницького – книгаря української громади,– що досить безтолково і невдало виконував (роль) агента київської громади в справі розповсюдження книг в 1870– 1880 pp. Я якось стрівся з ним, уже будучи студентом, в залізничнім вагоні, їхав він кудись з своїм синкомпарубчаком, що подавав надії стати з часом такою ж неприкаянною людиною, як і його батько.

Надія СТЕПУЛА. «Еней» був... Легендарне літературне кафе стає історією

Thu, 27 Nov 2008 12:05:56 +0200

Київ – У затишному дворику, в тіні вікових каштанів «Еней» багато літ був магічним місцем у Києві, куди приходили пити каву письменники. Столичні і провінційні, молоді й класики, – цілі покоління побували тут.

Стіни кафе «Еней» були розмальовані стилізованими картинами «пекла» та «раю», з яких проглядали характери й персонажі незабутніх літераторів. Легенди про «спілчанський», як звикли його називати, «Еней» лишилися в усній народній творчості, відбилися у друкованому слові, зокрема – зарубіжних мистців.

Михайло ГРУШЕВСЬКИЙ. Спомини. Продовження

Mon, 24 Nov 2008 13:11:06 +0200

(Початок - http://inlit.com.ua/node/3419, http://inlit.com.ua/node/3433).

XXVII

Прикро мені було вертатись з перших різдвяних вакацій до пансіону, але найприкріше було вже за мною. Бурсацька нагінка слабла. Я поволі здобував собі привілегійоване становище – спочатку своєї класи, далі – одного з найвизначніших учеників всієї гімназії і нарешті – загальне першенство в ній, свого роду її окраси, і се мало своє значення й свої реальні користі в сій бурсацькій муравельні. Се прийшло не разом, але приходило потроху і давало себе відчувати.

Богдан ВОВК. Коли горвати були білими…

Sun, 16 Nov 2008 12:44:49 +0200

Про історичні реконструкції Ярослава ОРОСА та Івана КУШЛИКА

Рано чи пізно вони мали зустрітися… За логікою притягання подібного. За законом гуртування гарних людей. Тому, нарешті, що українці щораз глибше починають шукати власні корені і в тій царині роботи вистачить на всіх: романтиків, прагматиків, ідеалістів і навіть безнадійних скептиків. Хоча обидва – Іван та Ярослав – здається якнайідеалістичніші віруючі. Певна річ, у кожного – своє уявлення про божество, бачення власного місця і ролі у світі, покликання і найперших завдань та стратегічної перспективи. Їх поєднав день сьогоднішній силою обставин, можливо й задля того, щоб завтра змогли доповнити один одного і спільно продовжити справу, варту уваги поважних людей…

Михайло ГРУШЕВСЬКИЙ. Спомини. Продовження

Wed, 12 Nov 2008 11:01:47 +0200

(Початок - http://inlit.com.ua/node/3419).

І от у такій обстанові у нас з’явилась, нарешті, своя, діточа компанія в тій сім’ї Гришковських, про котру я згадував вище. Вони були навіть нашими далекими свояками: брат Акима Полікарповича Гришковського був жонатий з сестрою діда Захарія, так, здається. Але про сю рідню мої батьки, здається, не мали досі ніякого підозріння, тим менше підозрівали, що вона може знайтись так близько. Аким Гришковський був старий військовий лікар, древній на вигляд чоловік, який від непам’ятних часів служив на Кавказі, і в літах, трохи чи не виходячи з служби, оженився з донькою свого полкового священика Настасією Івановною – а от прізвища вже й не знаю. Вона була значно молодша від свого чоловіка, і була ще досить молода тоді, коли ми познайомилися з сею сім’єю, хоч мала вже доволі великих дітей.

Михайло ГРУШЕВСЬКИЙ. Спомини

borys_humenyuk — Mon, 03 Nov 2008 11:41:25 +0200

Виповнюється двадцять років відтоді, як було вперше опубліковано «Спомини» Михайла Грушевського (журнал «Київ», 1988, №№912). На жаль, ці мемуари (по суті, лірична сповідь) до сьогодні так і не стали надбанням широких читацьких кіл: не були надруковані окремим виданням, не знайшли справді авторитетних коментаторів і промоутерів. Це свідчить хіба що про одне: сучасні історики і в підметки не годяться геніальному дослідникові минувшини Михайлові Грушевському.

Олександр СОПРОНЮК. Дорога мусить жити після нас…

Fri, 24 Oct 2008 23:50:58 +0300

Цьогорічним першим днем липня Юркові Ґудзеві вранішнє сонце означило б 50 і два літа. Вельми своєрідний, витончено-вишуканий літератор і маляр , назагал – глибинно-високий, водночас, на гідну повагу, штивною творчою цятою ще непізнаний-неусвідомлений і на самісіньку вершину – в абсолюті небесний, цілком нетутешній, останній, за Володимиром Даниленком, – напрочуд особистісним виразним літературним критиком, – мандрівний дяк української літератури…

Тарас ГРИГОРЧУК. Собача кропива

Mon, 13 Oct 2008 09:37:19 +0300

Коли мені запропонували написати спогад про Василя Кожелянка для столичного сайту його друзів, я, розуміючи, що можу не виправдати сподівань, все ж погодився… однак, коли сів писати, - все написане сповнювало сумнівами… може, через призму сучасного літературного процесу (процесії?): дитячо-цинічного, неправдиво-тусовочного, паскудно-самозамилуваного, бездарно-заблуканого, владу-копіюючого, долі-невдячного, - майже все у кожній з проекцій видавалось оточеним… але, втішаючись тим, які Люди прийняли нас до свого товариства, зі всього, що думав ті три дні, що пригадувалось, що наперед ввижалось, залишилося таки ЧОТИРИ ЕПІЗОДИ:

Володимир ЦИБУЛЬКО. In memoriam творцеві «вісімдесятників»!

Fri, 03 Oct 2008 22:46:39 +0300

Справжній поет – завжди приречений на самотність і самосуперечливість. Але Ігореві Римарукові доля цієї розкоші не дарувала. Крім того що він володів унікальним полвіметафоричним поетичним даром, він ще й володів унікальною здатністю ставитися до справжнього чесного слова так як до найвищої цінності. Якщо влада весь час навіть на вичерпанні брежнєвщини ніби натякала – та заробляйте собі, хлопці, свою копійку і не вмішуйтеся у всілякий ревізіонізм, - то якраз Римарук всією своєю ціннісною системою краплина за краплиною, як Чехов радив вичавлювати з себе раба, так само вичавлював з оточуючих радянську ціннісну систему.

Антоніна АНІСТРАТЕНКО. Не «чужий»

Wed, 01 Oct 2008 16:23:22 +0300

1-го жовтня – 40 днів, як Василя немає з нами...

Тепер ще не час говорити про смерть, смерки і самотність, хай би вона дорівнювала свободі. І, мабуть, ніколи не буде час.

Натомість, поговоримо про інший ЧАС.

Я не годинник і не філософ, щоб говорити про хронометричні чи екзотеричні поняття. Тому розповім лише про ті години, хвилини, дні, що складають разом місяці спілкування з Василем Кожелянком. Задум такий у мене є – розповісти. Звісно, не у одній статті, звісно, не про все варто говорити назагал, а про дещо дуже-навіть варто. Отож – розпочинаємо.